Поради психолога “Соціоігровий підхід у формуванні соціальної компетенції дошкільника”

by dn11adm · 20 Січня, 2020

Соціоігровий підхід у формуванні соціальної компетенції дошкільника

Актуальність проблеми формування соціальної компетентності дошкільників визначається як Державним стандартом дошкільної освіти – БКДО так і перебігом соціальної ситуації розвитку дітей дошкільного віку в реальному часі у період постійних змін суспільних цінностей і кризових ситуацій. Наявність конфлікту в зоні АТО та наявність великої кількості переміщених осіб разом з дітьми дошкільного віку, які відвідують ДНЗ, висвітлили важливу роль сформованості соціальної компетентності та соціальної впевненості у дитини як чинника її сталого особистісного розвитку та становлення соціально-відповідальної та успішної людини в майбутньому.

Якщо дитина відчуває соціальні страхи, нестабільність, не має успіхів і позитивних навичок у спілкуванні, вирішенні труднощів, соціальних конфліктів, подоланні невдач – вона може постраждати як фізично так і психічно (на рівні здоров’я).

Соціально-компетентна поведінка забезпечує дитині адекватне відношення до різних позитивних і негативних ситуацій, поступово розвиває соціальну стійкість, впевненість у собі і таким чином відкриває шлях до здорового способу життя.

Соціальний розвиток дитини у відповідності до цих показників сприяє формуванню соціально компетентної поведінки, що і є основою для становлення у майбутньому успішної, соціально активної та відповідальної особистості.

Компонентами соціально компетентної поведінки, є такі інтегральні уміння:

вміння сказати «ні» в разі необхідності;
вміння висловлювати бажання і вимоги;
володіння навичками ефективного спілкування: вміння налагоджувати контакти, вести та завершувати розмову;
вміння прийнятним способом висловлювати як позитивні так і негативні почуття

Форми організації ознайомлення дітей із соціумом

заняття з ознайомлення з довкіллям;
екскурсії;
зустрічі з цікавими людьми;
етичні бесіди;
спостереження;
читання художньої літератури;
творчі ігри соціальної тематики;
інтерактивні вправи, тренінги;
робота в мікрогрупах

Необхідно також використовувати спеціальні методи і прийоми, які формують соціальний досвід дітей.

Корисною технологією, що містить саме такі необхідні для формування соціально-компетентної поведінки дитини методи і прийоми, є «Соціо-ігрова педагогіка», що презентована в роботах сучасних науковців та педагогів Е. Шулешка, А. Ершової та В. Букатова.

Ії сутність полягає у відмовленні педагога від прямого керування діяльністю дітей за допомогою конкретних інструкцій, та наданні дітям більше можливостей у вільному пошуку вирішення завдань в тій чи інший ігровій ситуації у взаємодії з однолітками спілкуючись у мікрогрупі. В. Букатов визначив ігровий стиль роботи педагога таким чином: «Нужно не учить, а налаживать ситуацию, тогда их участникам захочется доверять и друг другу, и своему собственному опыту, в результате чего происходит эффект добровольного и обучения, и научения, и тренировки».

Для відтворення такого стилю взаємодії з дошкільниками педагогу необхідно організовувати заняття з дітьми у вигляді гри у мікрогрупах (від 3 до 6 дітей) і одночасно між мікрогрупами (малими соціумами – звідсіля і термін «соціо-ігрова педагогіка»). Під час ігрового заняття у мікрогрупі діти можуть вільно об’єднуватися у тимчасові пари (3+3 або 2+4 і 2+2+2). Така робота в малих парах нівелює тиск дітей-лідерів на менш активних дітей, дає можливість кожній дитині проявити себе. Діти починають знаходити різні форми взаємодії, взаєморозуміння, деякі діти відкривають у собі терпимість (толерантність) відповідно до ситуації, навчаються бачити користь свого вкладу в загальну справу всієї мікрогрупи.

В межах цього підходу вирішуються такі завдання:

діти навчаються ефективному діловому спілкуванню;
освітній процес стає більш творчим та привабливим для дітей;
у дітей розвивається активна позиція, самостійність, творчість, з’являється бажання до пізнання нового.

Спілкування дітей за даною технологією слід організовувати за етапами:

1 етап: навчання дітей правилам та культурі спілкування в мікрогрупі, розвиток уміння домовлятися, слухати та чути партнера, говорити від свого імені.

2 етап: практичне навчання діловому спілкуванню, метою якого є виконання загального завдання всією мікрогрупою;

Соціо-ігрові прийоми навчання (за В.М. Букатовим):

відмова від штампів і стереотипів (модифікований варіант).

Не повчати, а налагоджувати (відносини, взаємодію).
Вихователь не суддя а рівноправний партнер у грі, який вміє цікаво грати, видумувати і організовувати нові ігри. результат гри оцінюють діти, що допомагає подолати острах помилки.
Емоціогенність. Готовність дорослих сміятися, засмучуватися, хвилюватися разом з дітьми.
Діти можуть вільно обирати партнерів, напрям гри, спосіб вирішення ігрового завдання використовуючи необхідні знання, вміння, навички (в межах загальних правил гри).
Діти можуть спілкуватися у різних куточках групи під час виконання ігрових завдань (зміна мізансцени, обстановки).
Вихователь зорієнтований на індивідуальних відкриттях, діти є учасниками творення гри.
Наявність труднощів в ігровому завданні та необхідність їх подолання. Це викликає зацікавленість у дітей.
Рух та активність!
Робота з мікрогрупами.
Йти за дітьми: принцип поліфонії.

6 порад щодо організації соціо-ігрових завдань (за В.М. Букатовим):

Будь готовий до власних промахів (іноді пропозиції дорослих не відповідають можливостям або настрою дітей. Необхідно уміти долати труднощі, гнучко здійснювати заміни в ігрових завданнях, або відміняти їх).
Не намагайся завжди «розжовувати сенс завдання» (необхідно надавати можливість дітям додумувати, відгадувати сенс вправи, створювати свої версії їх змісту і виконання).
Звертай увагу на цікаві несподіванки (іноді діти виконують ігрове завдання з помилками або по своєму, не за правилами – можливо в цьому є свої родзинки, або навіть новий напрям взаємодії).
Намагайся вбачати в дитячих відмовах цікаві підказки (можливо дитина таким чином проявляю свою самостійність, індивідуальність. а можливо сам педагог щось не так пропонує…. Необхідно бути готовим до відмов і уміти налагоджувати дітей на взаємодію).
Умій порадіти несподіванкам, шуму, пустощам (можливо шум це прояв активності та зацікавленості дітей грою. а не просто неслухняність).
Допомагай дітям перемикатися на інший вид діяльності (завершувати виконання завдання в своїй мікрогрупі вчасно; уважно слухати розповіді інших команд про досягнуті результати; розпочинати інші види діяльності відповідно до режиму дня тощо).

Автори соціо-ігрової технології пропонують різні ігрові завдання для дітей, які умовно поділяються на такі групи:

Ігри для робочого налаштування.
Ігри для соціо-ігрового залучення до справи.
Ігри розминки-розрядки.
Ігри для творчого самоутвердження.
Вільні ігри.

Опис різноманітних ігрових прийомів та ігор також можна віднайти у друкованих працях В. Букатова.

Класифікація ігор за різними напрямами формування соціальної компетентності може бути доволі широкою. Орієнтовний варіант можливої класифікації ігор та вправ за даною проблемою є в Класифікаторі ігор та ігрових вправ для розвитку соціальної компетентності дитини (укладач Байер О.М.). Тут наведено короткий перелік ігор із визначенням призначення (мети, завдань) та посилання на авторів з метою надання практичної допомоги педагогам ДНЗ у пошуку різних ігор для формування соціально-компетентної поведінки дошкільників. В Класифікаторі наведено ігри з різним призначенням за напрямом соціального розвитку:

ігри-знайомки, ігри для привітання та прощання,
ігри для розвитку почуття приналежності,
ігри для концентрації уваги та робочого налаштування,
ігри для розвитку навичок співпраці,
ігри для розвитку соціальної впевненості,
ігри для розвитку навичок спілкування з дітьми,
ігри для згуртування дитячого колективу,
ігри для розвитку довіри,
ігри для розвитку саморегуляції,
ігри на розвиток уміння знаходити спільну мову з людьми,
ігри для розвитку самоповаги,
ігри для управління гнівом,
ігри для розвантаження.

Отже, використовуючи ігри різної соціальної спрямованості у ситуації колективної взаємодії з дітьми ми можемо досягнути необхідних позитивних результатів:

допомогти дитині сформувати відчуття приналежності до соціуму, зрозуміти що вона не одна і може довіряти іншим;
навчити бути успішною, вирішувати прості проблеми самостійно, відстоювати свою думку;
навчитися піклуватися не тільки про себе. а й про інших; розуміти їх;
опанувати правила прийнятної поведінки, впевненість у собі;
розвинути навички співпраці, «уміння жити разом», тощо.