Поради психолога “Соціоігровий підхід у формуванні соціальної компетенції дошкільника”

Соціоігровий підхід у формуванні соціальної компетенції дошкільника

 

Актуальність проблеми формування соціальної компетентності дошкільників визначається як Державним стандартом дошкільної освіти – БКДО так і перебігом соціальної ситуації розвитку дітей дошкільного віку в реальному часі у період постійних змін суспільних цінностей і кризових ситуацій. Наявність конфлікту в  зоні АТО та наявність великої кількості переміщених осіб разом з дітьми дошкільного віку, які відвідують ДНЗ, висвітлили важливу роль сформованості соціальної компетентності та соціальної впевненості у дитини як чинника її сталого особистісного розвитку та становлення соціально-відповідальної та успішної людини в майбутньому.

Якщо дитина відчуває соціальні страхи, нестабільність, не має успіхів і позитивних навичок у спілкуванні, вирішенні труднощів, соціальних конфліктів, подоланні невдач – вона може постраждати як фізично  так і психічно (на рівні здоров’я).

Соціально-компетентна поведінка забезпечує дитині адекватне відношення до різних позитивних і негативних ситуацій, поступово розвиває соціальну стійкість, впевненість у собі і таким чином відкриває шлях до здорового способу життя.

Соціальний розвиток дитини у відповідності до цих показників сприяє формуванню соціально компетентної поведінки, що і є основою для становлення у майбутньому успішної, соціально активної та відповідальної особистості.

Компонентами соціально компетентної поведінки, є такі інтегральні уміння:

  • вміння сказати «ні» в разі необхідності;
  • вміння висловлювати бажання і вимоги;
  • володіння навичками ефективного спілкування: вміння налагоджувати контакти, вести та завершувати розмову;
  • вміння прийнятним способом висловлювати як позитивні так і негативні почуття

Форми організації ознайомлення дітей із соціумом

  • заняття з ознайомлення з довкіллям;
  • екскурсії;
  • зустрічі з цікавими людьми;
  • етичні бесіди;
  • спостереження;
  • читання художньої літератури;
  • творчі ігри соціальної тематики;
  • інтерактивні вправи, тренінги;
  • робота в мікрогрупах

Необхідно також використовувати спеціальні методи і прийоми, які формують соціальний досвід дітей.

Корисною технологією, що містить саме такі необхідні для формування соціально-компетентної поведінки дитини методи і прийоми, є «Соціо-ігрова педагогіка», що презентована в роботах сучасних науковців та педагогів Е. Шулешка, А. Ершової та В. Букатова.

Ії сутність полягає у відмовленні педагога від прямого керування діяльністю дітей за допомогою конкретних інструкцій, та наданні дітям більше можливостей у вільному пошуку вирішення завдань в тій чи інший ігровій ситуації у взаємодії з однолітками спілкуючись у мікрогрупі. В. Букатов визначив ігровий стиль роботи педагога таким чином: «Нужно не учить, а налаживать ситуацию, тогда их участникам захочется доверять и друг другу, и своему собственному опыту, в результате чего происходит эффект добровольного и обучения, и научения, и тренировки».

Для відтворення такого стилю взаємодії з дошкільниками педагогу необхідно організовувати заняття з дітьми у вигляді гри у мікрогрупах (від 3 до 6 дітей) і одночасно між мікрогрупами (малими соціумами – звідсіля і термін «соціо-ігрова педагогіка»). Під час ігрового заняття у мікрогрупі діти можуть вільно об’єднуватися у тимчасові пари (3+3 або 2+4 і 2+2+2). Така робота в малих парах нівелює тиск дітей-лідерів на менш активних дітей, дає можливість кожній дитині проявити себе. Діти починають знаходити різні форми взаємодії, взаєморозуміння, деякі діти відкривають у собі терпимість (толерантність) відповідно до ситуації, навчаються бачити користь свого вкладу в загальну справу всієї мікрогрупи.

В межах цього підходу вирішуються такі завдання:

  • діти навчаються ефективному діловому спілкуванню;
  • освітній процес стає більш творчим та привабливим для дітей;
  • у дітей розвивається активна позиція, самостійність, творчість, з’являється бажання до пізнання нового.

Спілкування дітей за даною технологією слід організовувати за етапами:

1 етап: навчання дітей правилам та культурі спілкування в мікрогрупі, розвиток уміння домовлятися, слухати та чути партнера, говорити від свого імені.

2 етап: практичне навчання діловому спілкуванню, метою якого є виконання загального завдання всією мікрогрупою;

Соціо-ігрові прийоми навчання (за В.М. Букатовим):

відмова від штампів і стереотипів (модифікований варіант).

  • Не повчати, а налагоджувати (відносини, взаємодію).
  • Вихователь не суддя а рівноправний партнер у грі, який вміє цікаво грати, видумувати і організовувати нові ігри. результат гри оцінюють діти, що допомагає подолати острах помилки.
  • Емоціогенність. Готовність дорослих сміятися, засмучуватися, хвилюватися разом з дітьми.
  • Діти можуть вільно обирати партнерів, напрям гри, спосіб вирішення ігрового завдання використовуючи необхідні знання, вміння, навички (в межах загальних правил гри).
  • Діти можуть спілкуватися у різних куточках групи під час виконання ігрових завдань (зміна мізансцени, обстановки).
  • Вихователь зорієнтований на індивідуальних відкриттях, діти є учасниками творення гри.
  • Наявність труднощів в ігровому завданні та необхідність їх подолання. Це викликає зацікавленість у дітей.
  • Рух та активність!
  • Робота з мікрогрупами.
  • Йти за дітьми: принцип поліфонії.

6 порад щодо організації соціо-ігрових завдань (за В.М. Букатовим):

  1. Будь готовий до власних промахів (іноді пропозиції дорослих не відповідають можливостям або настрою дітей. Необхідно уміти долати труднощі, гнучко здійснювати заміни в ігрових завданнях, або відміняти їх).
  2. Не намагайся завжди «розжовувати сенс завдання» (необхідно надавати можливість дітям додумувати, відгадувати сенс вправи, створювати свої версії їх змісту і виконання).
  3. Звертай увагу на цікаві несподіванки (іноді діти виконують ігрове завдання з помилками або по своєму, не за правилами – можливо в цьому є свої родзинки, або навіть новий напрям взаємодії).
  4. Намагайся вбачати в дитячих відмовах цікаві підказки (можливо дитина таким чином проявляю свою самостійність, індивідуальність. а можливо сам педагог щось не так пропонує…. Необхідно бути готовим до відмов і уміти налагоджувати дітей на взаємодію).
  5. Умій порадіти несподіванкам, шуму, пустощам (можливо шум це прояв активності та зацікавленості дітей грою. а не просто неслухняність).
  6. Допомагай дітям перемикатися на інший вид діяльності (завершувати виконання завдання в своїй мікрогрупі вчасно; уважно слухати розповіді інших команд про досягнуті результати; розпочинати інші види діяльності відповідно до режиму дня тощо).

Автори соціо-ігрової технології пропонують різні ігрові завдання для дітей, які умовно поділяються на такі групи:

  1. Ігри для робочого налаштування.
  2. Ігри для соціо-ігрового залучення до справи.
  3. Ігри розминки-розрядки.
  4. Ігри для творчого самоутвердження.
  5. Вільні ігри.

Опис різноманітних ігрових прийомів та ігор також можна віднайти у друкованих працях В. Букатова.

Класифікація ігор за різними напрямами формування соціальної компетентності може бути доволі широкою. Орієнтовний варіант можливої класифікації ігор та вправ за даною проблемою є в  Класифікаторі ігор та ігрових вправ для розвитку соціальної компетентності дитини (укладач Байер О.М.). Тут   наведено  короткий перелік ігор із визначенням призначення (мети, завдань) та посилання на авторів з метою надання практичної допомоги педагогам ДНЗ у пошуку різних ігор для формування соціально-компетентної поведінки дошкільників. В Класифікаторі наведено  ігри з різним призначенням за напрямом соціального розвитку:

  • ігри-знайомки, ігри для привітання та прощання,
  • ігри для розвитку почуття приналежності,
  • ігри для концентрації уваги та робочого налаштування,
  • ігри для розвитку навичок співпраці,
  • ігри для розвитку соціальної впевненості,
  • ігри для розвитку навичок спілкування з дітьми,
  • ігри для згуртування дитячого колективу,
  • ігри для розвитку довіри,
  • ігри для розвитку саморегуляції,
  • ігри на розвиток уміння знаходити спільну мову з людьми,
  • ігри для розвитку самоповаги,
  • ігри для управління гнівом,
  • ігри для розвантаження.

Отже, використовуючи ігри різної соціальної спрямованості у ситуації колективної взаємодії  з дітьми ми можемо досягнути необхідних позитивних результатів:

  • допомогти дитині сформувати відчуття приналежності до соціуму, зрозуміти що вона не одна і може довіряти іншим;
  • навчити бути успішною, вирішувати прості проблеми самостійно, відстоювати свою думку;
  • навчитися піклуватися не тільки про себе. а й про інших; розуміти їх;
  • опанувати правила прийнятної поведінки, впевненість у собі;
  • розвинути навички співпраці, «уміння жити разом», тощо.

 

Вам може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Завантаження Captcha...