Сторінка практичного психолога Йовчевої О.М.

Тест “Людина, яка зриває яблуко з дерева”

Задля збереження психічного здоров’я Ваших дітей результати тесту може інтерпретувати лише досвідчений психолог!

Можна припустити, що більшість людей мають практичний досвід зривання яблука з дерева або хоча б уявляють собі, як це робиться. Розглянемо графічну проективну методику, розроблену арт-терапевтами Ліндою Гантт і Кармелло Табон (Gantt L. & Tabone C. Formal Elements Art Therapy Scale. The Rating Manual. Gargoyle Press Morgantown, WV. 1998).

Інструкція: «Намалюйте людину, яка зриває яблуко з дерева».

Матеріали: папір формату А4, набір фломастерів чи олівців 12 кольорів, включаючи сірий і чорний.

Зображення оцінюється за чотирнадцятьма формальними критеріями (14 шкал). Ступінь вираженості кожної формальної ознаки враховується кількісно (в балах від 0 до 5). Реєструється і підраховується частота зустрічі ознаки (елементу), далі проводиться змістовна інтерпретація результатів статистичного аналізу.

Арт-терапевтичні шкали формальних елементів:

«Значимість кольору». Дозволяє оцінити, наскільки значущий колір в зображенні.

«Адекватність кольору». Дозволяє оцінити, наскільки колір відповідає предмету зображення.

«Енергія». Дозволяє оцінити загальну кількість витрачених при створенні малюнку сил (наскільки енергійним, трудомістким був процес малювання).

«Простір». Дозволяє оцінити, скільки місця на аркуші займає зображення (просторові особливості зображення).

«Інтеграція». Дозволяє оцінити взаємопов’язаність елементів зображення.

«Логіка». Дозволяє оцінити наявність випадкових, не пов’язаних зі змістом завдання елементів зображення.

«Реалізм». Дозволяє оцінити ступінь правдоподібності зображення.

«Рішення проблеми». Дозволяє оцінити, яким чином зображений чоловік дістає яблуко з дерева і чи дістає він його взагалі.

«Рівень розвитку».
Дозволяє оцінити ступінь зрілості образотворчої мови досліджуваного (відповідно до критеріїв Маргарет Ловенфельд).

«Деталі об’єктів і навколишнього простору». Дозволяє оцінити ступінь деталізації зображення.

«Якість лінії»
. Дозволяє оцінити ступінь уміння досліджуваного малювати лінії (свідчить також про міру контролю процесу малювання лінії).

«Людина». Дозволяє оцінити правдоподібність зображення людської фігури (дана ознака пов’язана з самоідентифікацією і відчуттям схеми власного тіла).

«Ротація». Дозволяє оцінити ступінь нахилу дерева і людини по відношенню до вертикальної осі.

«Персеверація». Дозволяє оцінити наявність неадекватної багаторазової відповідної реакції на стимул.

У дослідженні Е. Свістовської, зокрема, була встановлена висока чутливість даної методики до особливостей художньої експресії досліджуваних. Наприклад, автором зафіксовано загальне зниження багатства і яскравості емоційних проявів у хворих на шизофренію.

Феномен ротації найбільш яскраво проявився в роботах хворих органічним захворюванням головного мозку.

Використання цього графічного тесту навряд чи слід обмежувати шкалами формальних елементів. Найчастіше, за влучним висловом М.М. Бахтіна, «… генералізація і формалізація стирають межі між генієм і бездарністю». Багато відомих учених підкреслюють, що тотальне кількісне дослідження деформує бачення об’єкта, висвітлюючи лише ту його частину, яка піддається виміру. Саме якісна інтерпретація образотворчої продукції допомагає побачити глибину внутрішнього світу особистості, знижуючи ризик «узагальнити індивідуальність».

Якісна інтерпретація

Досліджувані можуть уявити і намалювати будь-яке дерево (бажаної висоти і т.п.), достатню кількість яблук на ньому, зростаючих так низько, наскільки це необхідно для елементарного рішення задачі, а також людину будь-якого зросту.

Як не дивно, більшість досліджуваних (і дітей і дорослих) зображують не просто людину, яка зриває яблуко з дерева, а людину, яка вирішує досить складну проблему.

фото 1Розрізняються підходи і способи досягнення уявної мети. Приміром, досить часто зустрічаються наступні малюнки: людина, вставши навшпиньки, щосили тягнеться за яблуком або трясе дерево; збиває плоди палицею; влазить на драбину; дереться по стовбуру; навіть підкорює гірську вершину …

Виникає питання: що спонукає досліджуваних моделювати ситуацію як проблемну, важко вирішувану або нерозв’язну зовсім? Чим визначається кількість витрачених уявною людиною зусиль для досягнення бажаного? Можливо, самою символічною метою – яблуком? Мабуть, неспроста автори тесту пропонують «зірвати» саме яблуко, а не плід взагалі.

СИМВОЛИ
Змій-спокусник у біблійному міфі спокусив Єву скуштувати яблуко – заборонений плід від дерева пізнання добра і зла.
Богиня розбрату Еріда підкинула гостям золоте яблуко з написом «Причудовій». Через нього посперечалися Афродіта, Афіна і Гера – так з’явився вираз «яблуко розбрату».
Не менш образно вираз «яблучко на блюдечку …».
Вважається, що символи – це знаки, або образи різних психологічних реальностей.

Зривання яблука логічно розглядати в контексті динамічних символів як дію, під час якої людина виявляє здатність просуватися до мети свого психічного «звільнення».

На думку Р. Ассаджиолі, техніка свідомого використання символів шляхом їх візуалізації сприяє інтеграції свідомих елементів особистості з несвідомими, а також до деякої міри – логічного мислення з несвідомими нелогічними особистісними проявами.
Уява (в сенсі здатності до виклику і створенню образів) – одна з найбільш важливих спонтанно-активних функцій людської психіки як на свідомому, так і на несвідомому рівні. Кожен образ містить в собі моторний імпульс, який можна перетворити в дію. Словом, образи здатні створювати фізичні умови і відповідні їм зовнішні дії.
Візуалізувати, викликати в уяві символічне яблуко, яке зриває людина, – значить представити дію, що відбувається в часі.

Ці процеси також супроводжуються феноменом ідентифікації автора з динамічними символічними сценами, що є об’єктивною підставою для якісної інтерпретації малюнків.

Динамічний образ людини, яка зриває яблуко, можна віднести до так званих «дитячих символів». Це враження раннього дитинства, які здатні пробудити позитивні почуття, позитивні емоції: Різдво, повітряні кульки, парад на святі, річка на заході, дитяча пісенька або книжка …

Звернення до «дитячих символів» дозволить психологу найбільш успішно встановити контакт з дитиною (підлітком, дорослим) і надати йому необхідну підтримку.

Однак даний метод, на думку Р. Ассаджиолі, важко застосувати до занадто екстравертованих, ригідних або інтелектуальних суб’єктів, які мають дуже чіткі уявлення про себе і навколишній світ на рівні свого свідомого «Я» і слабкий зв’язок з несвідомим. Такі люди не люблять символи, або, у всякому разі, символи їм нічого не говорять. Тому буде дуже цікавим і корисним, підкреслює автор, спочатку проекспериментувати на собі, а потім вже застосовувати техніки в зміненому або адаптованому вигляді в сфері освіти.

Графічний індикатор
Мову малюнку, мову символів порівнюють з голосом несвідомого, що звучить в ті моменти, коли свідомості не вистачає слів. Інтерпретація дозволяє краще зрозуміти самобутність душевного світу автора, який відображається в його образотворчому продукті.

Очевидно, що кожен малюнок людини, яка зриває яблуко, глибоко індивідуальний, оскільки автор сам проектує реальність і по-своєму інтерпретує її.

Разом з тим різнохарактерні малюнки неважко систематизувати, наприклад, з таких підстав:
1) зміст (сюжет), наявність заданих об’єктів (людина, дерево, яблуко), повнота або фрагментарність зображення цих об’єктів;
2) спосіб дії (що зображено: підготовка, сама дія або кінцевий результат);
3) результат (які зусилля прикладені людиною для досягнення мети, наскільки успішний результат: зірвано чи яблуко?).

Людмила Лебедєва,
доктор педагогічних наук,
професор кафедри педагогіки і психології молодшого школяра
Ульянівського державного педагогічного університету

Як налагодити дружню взаємодію між однолітками в дитсадку й чому це важливо

Уміння взаємодіяти з іншими – одне з ключових для розвитку дитини. Навичка комунікації необхідна для полегшення початку шкільного життя та адаптації до нових умов.Зазвичай першим місцем, де діти комунікують з однолітками стає дитсадок. Дошкільнята навчаються дружити, гратись і вчитися разом, говорити про свої потреби та допомагати іншим. А створити умови для цього можуть дорослі.

Читайте в статті “Нової української школи” та експерток Команди підтримки реформ МОН про:

  • те, які є індикатори якісної взаємодії в дитсадку;
  • як її налагодити за допомогою правил;
  • як навчити дошкільнят розв’язувати проблеми;
  • про роль вільної гри в розвитку комунікації.

ЯКОЮ БУВАЄ ВЗАЄМОДІЯ

Взаємодія в дитсадку передбачає як вербальне, так і невербальне спілкування між дорослими та дітьми, а також дітей між собою. Дошкільнята використовують взаємодію з різними цілями: обмінятися іграшками, отримати відповідь, співпрацювати чи розв’язувати завдання, “вивчити” й “дослідити” співрозмовника тощо. Завдяки можливості спостерігати та брати участь у взаємодії, діти ще з раннього дошкільного віку вивчають механізм роботи комунікації й соціальних зв’язків.

Перший майданчик, де діти вчаться ґрунтовно взаємодіяти між собою, – дитячий садок. Дошкільне життя є своєрідним “вступом” малюка у світ соціального життя, дружби та стосунків з однолітками. Саме тут дитина проходить кілька етапів взаємодії: досліджує різноманіття, виявляє спільні зацікавлення та схожості з однолітками, починає цінувати особистий простір та розвивати дружні стосунки з іншими.

ЯКІСНА ВЗАЄМОДІЯ В ДИТСАДКУ ЗА МЕТОДИКОЮ ECERS-3

Як дорослі можуть допомогти дітям побудувати позитивну взаємодію одне з одним, яка би ґрунтувалася на повазі, сприйнятті різноманіття та емпатії? Взаємодія дітей, орієнтована на позитивний результат, передбачає співпрацю з дорослими наставниками: педагогами та батьками.

Дізнатися про те, які є індикатори якісної взаємодії дошкільнят між собою та дорослих із дітьми, а також знайти підказки з організації відповідного освітнього процесу можна, зокрема, за допомогою методики ECERS-3.

ECERS-3 – це міжнародна методика з оцінювання якості освітнього середовища в дитсадку, представлена у форматі шкали. Шкала поділяється на 6 підшкал:

  • простір та вмеблювання;
  • повсякденні практики особистого догляду;
  • мовлення та грамотність;
  • різновиди навчально-пізнавальної діяльності;
  • взаємодія;
  • структурування програми.

Кожна з підшкал містить параметри та індикатори, за якими можна визначити якість різних аспектів роботи дитсадка.

Наприклад, підшкала “Взаємодія” містить такі параметри:

  • нагляд за діяльністю, пов’язаний із великою моторикою;
  • індивідуалізоване навчання й учіння;
  • взаємодія персоналу з дітьми;
  • взаємодія між однолітками;
  • дисципліна.

“Персонал звертає увагу дітей на приклади позитивної соціальної взаємодії однолітків (наприклад, хвалять дітей, які допомагають іншим, спільно працюють разом над створенням конструкцій із кубиків; діляться олівцями)”.

Це – приклад індикатора, який свідчить про високий рівень якості взаємодії дітей між собою в дитсадку. Тобто вихователям та вихователькам варто помічати та підтримувати позитивну взаємодію, а не лише припиняти негативну, як це подекуди буває. Не забороняти, а показувати кращий шлях.

Про це йдеться й у іншому індикаторі якісної взаємодії в дитсадку: “Персонал активно заохочує дітей розв’язувати конфліктні ситуації без утручання дорослих, не кажучи прямо, що треба робити (наприклад, привчають дітей проговорювати вголос проблему, що виникла, та разом обмірковувати способи її розв’язання; привчають дітей бути чутливими до почуттів інших людей)”.

ПРАВИЛА – ПЕРШИЙ КРОК ДО ДРУЖНЬОЇ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ДОШКІЛЬНЯТАМИ

Якщо дізнатися про індикатори якісної взаємодії можна за допомогою ECERS-3, то втілити їх у життя можна, насамперед, завдяки правилам.

Уникнути побутових конфліктів дітям допоможе розроблена групою система правил, яка забезпечує чесне дотримання черги чи заняття “популярною” діяльністю. Створити такі правила можна, наприклад, під час ранкової зустрічі.

Ось як це зробити:

  1. створіть атмосферу командної роботи над правилами;
  2. обговоріть правила спільно з дітьми, врахуйте їхні пропозиції;
  3. намалюйте плакат чи зробіть колаж зі створеними правилами;
  4. розмістіть правила на рівні очей дітей, а також у тих місцях простору, де вони справді найчастіше перебувають.

Правила в житті сім’ї, або як припинити маніпулятивну поведінку дитини

%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%d0%b8%d0%bb%d0%b0-%d0%b2-%d0%b6%d0%b8%d1%82%d1%82%d1%96-%d0%b4%d0%b8%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%b8

Дитині завжди потрібні чіткі й зрозумілі життєві правила, що були б запорукою її безпеки та її успішної соціалізації, тобто засвоєння панівних у даному суспільстві норм і цінностей. Ці правила бувають різні: мити руки перед їжею й чистити зуби рано і ввечері; переходячи вулицю, зважати на машини; прибирати за собою посуд після їжі; звертатися до незнайомих людей на «ви»; не брати  чужих речей і т. п. Встановити для дитини такі правила й проілюструвати їх власним прикладом – це завдання батьків, які є для дитини найпершою і найголовнішою моделлю соціальних ролей. Задавши для дитини певні розумні рамки, сім’я зменшує ризики для її життя та здоров’я і допомагає дитині успішно адаптуватися в суспільстві.

Та встановлення правил не завжди дається легко. Часто батьки стикаються з тим, що правила не працюють, не виконуються, дитина не слухається і намагається обходити правила, випробовуючи межі дозволеного за допомогою різного роду маніпуляцій.

Іноді проблема в тому, що  через різні життєві обставини батьки далеко не завжди можуть визначити для дитини чіткі правила або забезпечити їх послідовне дотримання. Ситуації тут бувають різні:

батьків у своїй компетентності. Наприклад,  мама весь час вагається, чи все вона робить «правильно», і боїться ставити чіткі вимоги до дитини, вважаючи це за надмірну строгість. А дитина, відчуваючи цю невпевненість, дуже швидко вчиться її використовувати.

–  У батьків немає єдиної думки щодо того чи іншого правила. Наприклад, мама забороняє їсти солодощі перед їжею, а тато дозволяє, або навпаки. Крім того може виникати конфлікт поколінь: бабуся дозволяє те, що забороняє мама. В такому випадку дитина починає думати, що встановлені для неї правила – проста умовність, яку можна уникнути. І вчиться маніпулювати.

Ті самі речі батьки під впливом свого настрою то забороняють, то дозволяють. Наприклад, одного дня мама, будучи в доброму гуморі, може дозволити сидіти за комп’ютером кілька годин підряд, а наступного, роздратувавшись, – заборонити взагалі.

Виконання правил вибіркове залежно від ситуації. Наприклад, удома дитина не спить удень, а в садочку в неї післяобідній сон. В такому випадку в очах дитини правило виглядає необов’язковим, незрозумілим, «не зовсім правилом», зникає мотивація його виконувати.

 Іноді проблема в тому, що встановлені правила об’єктивно важко виконати. Буває, що батьківські вимоги чи заборони необґрунтовані і не мають ніякої конструктивної функції, а буває, що вимог надто багато, і дитина просто не дає їм ради. Декотрі батьки, керуючись своїми страхами та забобонами, накладають на дитину багато заборон, що суперечать здоровому ґлузду. Коли заборон надто  багато, то практично на кожне своє «хочу» дитина чує «не можна». В такому випадку дитині нічого не залишається, як хитрувати й обдурювати, бо добитися свого адекватним способом неможливо.

 Нарешті, непослух дитини може бути зумовлений тим, що дитині приділяють мало уваги, і єдиний спосіб привернути до себе увагу – це негативна поведінка й демонстративне порушення встановлених правил.

Отже, перш ніж сподіватися якихось змін у поведінці дитини, слід переконатися, що ваші вимоги до дитини чіткі, зрозумілі й обґрунтовані. Поза тим у запровадженні в родині певних правил –пов’язаних як із здоров’ям та безпекою, так і з соціальними нормами  – допоможуть такі рекомендації:

  • Прописати кілька основних правил, які обов’язково повинні виконувати всі члени сім’ї. Так приклад батьків стане додатковою мотивацією для дітей. Правил не повинно бути надто багато, і вони мають бути такими, щоб їх справді можна було послідовно дотримуватися.
  • Обговорювати нові правила в сімейному колі. При цьому важливо зберігати спокій і вміти прислухатися до думки кожного в родині. Це буває непросто зробити, тому кількість нових правил має бути обмежена двома-трьома.
  • Вести щоденник позитивних змін, у якому записувати, які слушні й корисні правила запровадила сім’я і що змінюється на краще, коли ці правила виконуються. Це важливо, бо дуже часто люди не помічають повсякденних позитивних речей, вважаючи їх за щось само собою зрозуміле, а одразу звертають увагу тільки на негативні явища.
  • Запровадити чіткий розпорядок дня, який полегшить дитині сприйняття правил. Наприклад, у ті дні, коли дитина залишається вдома, розпорядок має бути максимально наближений до того, що прийнятий у садочку. Якщо вдома в дитини виникають труднощі з денним сном, можна запропонувати просто полежати, або «приспати» улюблену іграшку.

 Часто трапляється, що дитина пробує уникнути виконання тих чи інших правил за допомогою різного роду маніпуляцій, характерні приклади яких такі:

  • «Істерика»: у відповідь на вимогу або заборону батьків дитина кричить, плаче, тупає ногами, лягає на підлогу й іншими демонстративними способами виявляє свій протест. Для початку слід переконатися, чи це справді маніпуляція, а не реакція на стрес (дитину щось болить; є якась мета, якої вона хоче досягнути таким способом; є багато глядачів). Тут важливо зберегти контроль над ситуацією, хоч це й непросто. З одного боку, не можна принижувати, ображати дитину,  але з іншого, не треба йти в неї на поводу, «аби тільки заспокоїлася». Пропоную п’ять кроків для подолання істерики:
  • Максимально обмежити вплив сторонніх осіб, як «порадників», так і просто глядачів
  • Старатися зберігати внутрішній спокій і рівновагу, не підключатися до істерики.
  • Не слід у стресовій ситуації, під впливом істерики, дозволяти дитині те, що зазвичай заборонене: можна з розумінням і співчуттям поставитись до переживань дитини, але це не означає, що треба порушувати правила. Варто так і сказати: «Я розумію як тобі хочеться подивитися ще один мультфільм, але ми з тобою домовились про один і твій час вже минув» (про часові рамки див. статтю «Вчимо дитину слідкувати з часом самостійно»).
  • Можна запитати дитину: «Допомогти тобі заспокоїтися?» При ствердній відповіді її можна обняти, приголубити, «поділитися» своїм спокоєм, або подарувати «чарівний» поцілунок. Якщо ж дитина уникає такого контакту – старайтесь перечекати, доки вона заспокоїться сама. Очікуючи, бажано вийти в сусіднє приміщення. Тут важливий момент – це те, що дитина сама повинна зробити вибір і взяти на себе відповідальність за свою подальшу поведінку.
  • Тільки після того, як ви переконалися, що дитина заспокоїлася, можна провести з нею «профілактичну бесіду». Під час бесіди варто використовувати «я-конструкції» і говорити насамперед про свої почуття (наприклад, замість заявляти: «Ти погана, неслухняна дитина», краще буде висловити власні емоції: «Мені прикро і неприємно, коли ти так поводишся»). При цьому треба зберігати спокійну інтонацію і не принижувати дитину.
  • «Мамо, купи!!!» Один з характерних різновидів дитячої істерики можна спостерігати в супермаркетах, крамницях із солодощами, іграшками тощо. Тому, якщо ви берете дитину з собою за покупками, варто наперед домовитися про те, що ви будете купувати. Наприклад, можна залучити дитину до складання списку покупок і разом вирішувати, що саме потрібне вдома. При цьому слід з повною серйозністю віднестися до пропозицій дитини: спілкуватися на рівних, обговорювати можливі варіанти, обґрунтовувати відмову і т. п. До речі, така традиція виховуватиме в дитини  самостійність та відповідальність і сформує корисні навички для майбутнього.
  • «Шантаж»: Трапляється, що у відповідь на вимоги батьків дитина починає висувати «зустрічні вимоги», торгуватися, погрожувати невиконанням тих чи інших обов’язків абощо. До такої поведінки дитину подекуди підштовхують самі ж батьки, коли вони, мотивуючи дитину до «нецікавого» і «примусового», обіцяють їй щось взамін (цукерку, іграшку абощо). Часто на першій же консультації я чую, як батьки звертаються до дитини: «От ти посидиш у тьоті чемненько і мама купить тобі „кіндер”». З віком такі діти привчаються торгуватися, встановлюючи все вищі і вищі «тарифи» за виконання того, що мало б бути за правило. Слід зауважити, що виховуючи дитину таким чином, ми не вчимо її підприємливості. Скорше навпаки, бо відповідальності на себе дитина не бере. Крім того, з таким підходом неможливо виховати доброту й емпатію. Дитину хвилюватимуть виключно меркантильні інтереси. Припинити торг можна, помінявши ролі: ви не покупець, а ваша дитина не може надавати вам «платні» послуги. Треба, щоб дитина відчула, зрозуміла, що таке особиста відповідальність, і прийняла її: делегуйте їй ті домашні обов’язки, які їй уже під силу виконувати. Це все досить кропітка робота, яка потребує часу, терпіння і послідовності, але результати вас обов’язково порадують.

Кожна дитина вчиться досягати своїх цілей, шукає різні шляхи, експериментує. Це цілком нормальний процес. Питання в тому, яким шляхом дорослі дозволяють їй цих цілей досягти. Як правильно реагувати, коли дитина намагається домогтися свого істерикою?

Головне правило: ні в якому разі не можна піддаватися емоційним маніпуляціям дитини. Не можна поступатися дитині коли вона плаче чи кричить у відповідь на заборону або відмову у виконанні її бажань.

Тверде батьківське «ні», сказане без повторень, всього один раз, і збереження спокою – єдині заходи, які допоможуть дитині позбутися звички так себе поводити.

Чудовий зразок такої поведінки можна знайти у спогадах дочки знаменитого психолога Л.С. Виготського про свого батька.

У перші роки свого життя Ася (молодша сестра оповідачки) зростала нелегкою дитиною, вона була, як прийнято говорити, з характером. Це проявлялося в бурхливих скандалах, які вона періодично влаштовувала. Мама працювала і нас виховувала няня, яка дуже любила Асю, страшно її балувала, в усьому потурала їй, що, безумовно, не сприяло поліпшенню її характеру.
Побачивши одного разу один із Асиних “фокусів”, Лев Семенович сказав, що сам нею займеться, і просив нікого не втручатися. Ася дуже любила гуляти, дуже добре грала під час прогулянки, але повернення додому викликало в неї бурхливий протест. Як тільки вона бачила, що ми наближаємося до будинку, вона лягала на тротуар, починала бити ногами, не підпускаючи до себе, і нестямно кричала. Ось таку картинку і побачив якось батько.
На наступний день, коли все повторилося знову, він вийшов на вулицю, велів мені і няні йти додому, а сам узяв дівчинку, яка несамовито брикалася і кричала, на руки, вніс її в під’їзд, поклав на підлогу, а сам увійшов до квартири і закрив двері.
Спочатку з під’їзду неслися відчайдушні крики, але поступово вони стали стихати – адже глядачів не було! – І, нарешті, зовсім припинилися. Коли настала тиша, батько вийшов у під’їзд, спокійно допоміг доньці піднятися з підлоги і, мовчки, привів її додому. Він не сказав їй жодного слова. Вмивши, він відпустив її до няні, яка збиралася її годувати.
Це повторювалося кілька днів поспіль, з тією тільки різницею, що декілька разів Асю забирала з під’їзду сусідка з квартири навпроти і приносила її нам через чорний хід, з двору. Батько невідступно слідував своєму методові, і був цілком нагороджений – поступово все припинилося, і повернення з прогулянки стало проходити спокійно. Якщо ж Ася влаштовувала скандал у будинку, падала на підлогу, била ногами по підлозі, кричала, тато вимагав, щоб всі вийшли з кімнати, а сам, залишившись з нею, не звертав на неї ніякої уваги, роблячи вигляд, що чимось дуже зайнятий , поглинений.
Коли вона заспокоювалася, він, знову-таки мовчки, допомагав їй піднятися з підлоги і вів вмиватися. Він ніколи їй при цьому нічого не говорив, мабуть, вважаючи, що вона в такому збудженні, що все одно не в змозі почути і усвідомити сказане. Як би там не було, але обраний ним метод цілком виправдав себе – істерики і скандали поступово припинилися …

Безсумнівно, активна участь батька у вихованні Асі сприяла вирівнюванню її характеру. Поступово всі її зриви припинилися, і до школи вона була цілком контактної дівчинкою, добре спілкувалася з дорослими і однолітками, серед яких завжди, впродовж всього свого життя, мала багато справжніх друзів.

Ми бачимо, як майстерно, психологічно тонко і точно поводився батько. Ось головні і, по суті, прості «секрети» його виховного успіху:
він зберігав спокій і неучасть у демонстрації (іноді йшов),
був уважний і співчутливо допомагав після припинення сцени (допомагав піднятися, вмитися),
нічого не говорив під час і після істерики,
був послідовний, не відходив від своєї «методики».

Ще більше про те, що і як відповісти дитині читайте тут

Більше рекомендацій про те, що робити під час істерик: Істерики. Способи запобігання.

26.10.2020 року

Дозволяти або не дозволяти дітям грати в комп’ютерні ігри? Якщо дозволяти, то з якого віку? І якщо обирати ігри, то які?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп’ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп’ютером і грати в комп’ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.

Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. С розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам’яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп’ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам’ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення

Час, що малюк проводить за комп’ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп’ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, пі захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

  Для батьків новачків дитячого садочка. 
 Рекомендації батькам по підготовці до вступу малюка в дитячий садок
– Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми і дорослими: відвідуйте з малюками дитячі парки і майданчики, привчайте до гри в пісочницях, на гойдалках.
– Ходіть з малюком на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як він поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється або ж легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкутий.
– Дізнайтеся розпорядок дня в групі і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня в групі.
– Обговоріть в сім’ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок і т.д.). Важливо, щоб малюк не боявся, – тоді йому легше звикати. В жодному випадку не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за його неслухняність.
– Дізнайтеся, мабуть в цей садок, ходять діти Ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо в групі у дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше грала вдома або надворі.
– Відвідайте дитячий садок, в той час, коли діти на прогулянці і познайомте свого малюка з вихователькою і дітьми.
– Готуйте Вашу дитину до тимчасової розлуки з Вами і дайте їй зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що він вже великий. Настройте дитину на мажорний лад.
– Вселяйте малюку, що це дуже здорово, що він доріс до дитсадка і став таким великим.
– Не віддавайте дитини у розпалі кризи трьох років.
– Не обговорюйте при малюку проблем, що хвилюють вас, пов’язані з дитячим садком.
Застосування казкотерапії для полегшення адаптації малюків до ЗДО.
Дуже корисна казка. Мабуть, якщо цю казку розказати для малят, які починають відвідувати дитячий садок, вона буде дуже корисною. Спробуйте розказати самі, замінивши слово школа на дитячий садок…

 

Як навчити дитину розуміти емоції

Вже до початку дошкільного віку, тобто до трьох років, можна говорити про наявність у дітей всіх видів емоцій, які переживають дорослі. З погляду розвитку особистості, важливо не тільки наявність розвинених емоцій, а й те, наскільки дитина здатна розуміти ті або інші емоції, як свої власні, так і оточення. Починаючи з чотирирічного віку в дітей розвивається здатність розрізняти емоції, що проявляються зовні (наприклад, радість або смуток), що чітко формується до шести років. Це можливо завдяки розвиненій мові,що розширює можливості спілкування дитини. Спілкуючись з вихователем, батьками, однолітками, дитина стикається з усім спектром емоційних стосунків.

Є різні типи сприйняття емоцій. Наприклад, коли дитина зіставляє вираз обличчя людини з ситуацією, в якій та перебуває(або зможе перебувати). У цьому разі висновок про емоційний стан буде відповідати адекватній, з погляду дитини, цьому стану ситуації. Так, позначаючи емоцію всміхненої людини, малюнок каже: «Він, напевно, мультик дивиться», а насупленої: «Його собака вкусив». Такий тип сприйняття називається довербальним, тобто такий, що не отримує словесного визначення емоції.

Діти старшого віку здатні назвати емоцію, однак оскільки сприйняття має ще поверхневий характер, то і визначення виходить  нечітким. Наприклад, про ту саму емоцію усміхненої людини дитина скаже: «Він веселий», а насупленої: «Він розсердився на когось».

Ближче до п’яти років діти починають виділяти елементи вираження емоцій (найчастіше ока). У нашому прикладі це прозвучить так: «У нього очі хитрі, отже, він веселий» і «Обличчя в нього сердите. Напевно, злиться».

Ефективність у розрізненні емоції залежить не тільки від досвіду дитини, а й від способу вираження емоції. Наприклад, емоції страху і подиву означаються дітьми чотири-п’яти років переважно за мімікою і позами. Радість і смуток – за виразом очей і інтонацією голосу. У разі впізнання гніву провідним типом сприйняття емоцій у цьому віці виявляться враження від усієї людини і її поведінки загалом.

Чому розуміння дитиною емоцій ставиться до необхідних показників його особистісного розвитку? Включена у безліч стосунків з оточуючими людьми, дитина постійно перебуває перед вибором певної моделі поведінки. Вибір обумовлений багатьма причинами: віком, статусом, значущістю для дитини учасників спілкування, ситуацією спілкування, особистісними особливостями та настроєм дитини і оточуючих її людей, тим, наскільки комфортно дитина себе почуває в цій ситуації, тощо.

У дошкільному віці дитина засвоює мову почуттів – прийняті у суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, посмішок, жестів, інтонацій голосу і т.п.

Як бачимо, емоційний бік посідає одне з важливих місць у побудові міжособистісних стосунків. Невміння диференціювати емоції – свої й оточення – призводить до вибору неадекватної моделі поведінки, і як наслідок негативної реакції оточення.

Дитина не зважає на те, що мама засмучена, і наполягає га тому, щоб вона з нею пограла. Або відчуваючи страх, проте «як усі» іде грати у «війну», але лякається отримати удар, губиться, стає «жертвою» і плаче. У результаті виявляться відкинутою однолітками. Напевно, кожному з нас у дитинстві доводилося переживати сором або інші неприємні відчуття того, що наш емоційний стан зазнавав критики дорослих, позаяк не вписувався в ситуацію (біганина по кімнати від захоплення, за стіною якої був хтось хворий з близьких, сльози в день народження старшого брата і т.п.).

Розуміння дитиною емоційних станів загалом тісно пов’язане з рівнем сформованості Я-Концепції (системи уявлень дитини про себе і навколишній світ). Що він вище, то швидше дитина навчиться орієнтуватися в способах емоційних проявів і виборі найбільш відповідальної ситуації моделі поведінки. Що більше дитина дізнається про себе та навколишній світ, то краще усвідомлює свої дії відповідно до ситуації, в які потрапляє. Спілкуючись та взаємодіючи з дітьми, ми даємо їм можливість вправлятись у своїх баченнях себе та світу, розвиваємо їх критичність, показуємо різноманітність шляхів розв’язання життєвих проблем. Навчаючи любити себе, ми спонукаємо до розуміння, любові та поваги своїх ближніх, закладаючи моделі неагресивної, доброзичливої, розуміючої, адекватної поведінки дитини.

 

Міжнародний День вишиванки відзначають кожного третього четверга травня.

День вишиванки

Цього року День вишиванки в Україні відзначатимуть 21 травня. У це свято українці по всьому світу одягають традиційні сорочки, жінки — сукні, і йдуть в них на роботу, навчання або просто на прогулянку. Також до Дня вишиванки традиційно проводяться святкові заходи — покази, паради і вуличні гуляння.

Історія свята

14 років тому студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк започаткувала акцію «Всесвітній день вишиванки».
Надихнув її до цього Ігор Житарюк, який регулярно одягав вишиту сорочку на заняття. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і разом одягнути вишиванки. Спочатку національний одяг вдягало кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету.

Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня. До Дня вишиванки долучилася українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

Традиції свята

Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку – вдягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом із тим, це свято має глибокий зміст. По всьому світу об’єднуються українці в одній ідеї і показують, що мають власну самоідентифікацію та національний код. У цей день варто пам’ятати свою національну та громадянську позиції, культурну освіченість та духовну свідомість.

День вишиванки не передбачає обов’язкових заходів, та протягом усієї історії свята з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці та ярмарки. Цей день завжди супроводжується усміхненими обличчями чи то в транспорті, чи то просто на вулиці. Адже кожен може побачити своїх однодумців. Крім того, у стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів, що обов’язково вплине на того, хто вдягає вишиванку.

Модні тренди

Національне вбрання популярне не лише в Україні, адже українські дизайнери успішно експортують вишиванки за кордон, де такий вид одягу дуже подобається. З традиційного класичного українського вбрання утворилися різні модифікації, в магазинах можна побачити вже вишиті сукні, піджаки, костюми, шорти і навіть купальники. Українська вишивка заполонила світовий ринок і стала дуже популярною в царині моди.

Нині дизайнери експериментують із тканинами, кольорами, візерунками та цікавими деталями, які доповнюють та осучаснюють старовинне вбрання. Сьогодні вишиванки вдягають не лише під класичну спідницю чи брюки. Етноодяг підбирають під шорти, джинси чи як окремий елемент – туніку.
Навіть світові зірки полюбили українське вбрання. Так, у вишиванці були помічені Джонні Деп, Міла Йовович, Ума Турман, Холлі Беррі, Кейт Мосс, Енн Хетуей, Лана Дель Рей, Майк Тайсон, Адель, Різ Уізерспун, Ніколь Кідман, Сандра Буллок, Джекі Чан, Діта фон Тіз та інші. А такі модні бренди, як Dolce&Gabbana та Valentino, взагалі випустили колекції з українськими етнічними мотивами у вишитих сукнях.

Топ-10 цікавих фактів про вишиванку

  1. Перші вишивки мали здебільшого релігійний зміст і оберігали своїх власників від зла. Існували особливі вишиванки для релігійних ритуалів та святкових подій. Наприклад, дітям при народженні дарували вишиту сорочу, як оберіг від злих духів.
  2. Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивка прикрашала одяг скіфів, які довгий час мешкали на території сучасної України. Археологи навіть знайшли на Черкащині зображення чоловіків в українських національних костюмах, датовані VI ст. н. е.
  3. Вишиванку завжди майстрували жінки, тому вона символізувала добро, любов і вірність. Одна з традицій зобов’язувала дівчат вишивати своїм нареченим сорочку до весілля.
  4. Існує легенда, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній єдиній дівчині. Так хлопець підтверджував вірність своїй коханій і нікого не допускав до такого сакрального ритуалу.
  5. Першим новатором, який поєднав вишиванку зі світським піджаком, був Іван Франко. Навіть на 20-гривневій купюрі письменник зображений у своєму улюбленому стилі.
  6. Першим ведучим, який з’явився під час прямого ефіру в вишиванці, став Андрій Шевченко. В такому вигляді він відкрив телемарафон “Ніч виборів” на “5 каналі”. Згодом цю тенденцію підтримали й інші журналісти та телеведучі.
  7. Дуже багато орнаментів сягають своїм корінням ще до язичницьких часів. Наприклад, знаки сонця, вітру чи громовиці.
  8. Однією з найгарніших вишиванок вважають Борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. Навіть у Борщівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, вдягнута саме в таку вишиванку.
  9. Орнаменти вишиванки нині красуються не лише на сорочках, але й на автомобілях, татуюваннях чи на одязі домашніх улюбленців. Українська вишиванка заполонила майже весь світ.
  10. Кожен регіон України має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.

Традиції візерунків за регіонами України

Буковина: використовуються геометричні візерунки або сильно геометризовані рослинні візерунки, вишиті одним кольором (червоним, синім, чорним) або двома-трьома (чорно-червоні; чорно-червоні-жовті).

Житомирщина: також характерні геометричні фігури. Найпоширенішими були хрести, ромби, кола і зигзаги. Техніки, які використовували найчастіше, – це занизування та дрібний хрестик. З кольорів – поєднання синього із червоним та чорним.

 

Бити чи не бити?

Кожен з батьків коли-небудь стикається з проблемою покарання свого чада. Можливо, читач здивовано потисне плечима. Так, є такі. Як правило, ті батьки, вік дітей яких не перевищує 8-9 місяців. Оскільки саме в цьому ніжному віці малюк починає не просто пізнавати світ, а й активно створювати проблеми родичам.

Якщо раніше ваше чадо смиренно спостерігало за діями батьків, то тепер настав час практики накопиченого досвіду. І ось вже ваше затишне гніздечко стає полігоном для випробування посуду на міцність, спустошення маминої косметички і з’ясування кольорово-смакових якостей крему для взуття. Далі – складніше. З віком кругозір малюка розширюється, що дозволяє йому розвиватися далі, а вам – або миритися з руйнівними наслідками, або виховувати.

Звичайно, карати за розбитий посуд не варто, але до 5-6-річного віку дитина має бути знайомий з поняттям дисципліни і порядку. Тому заохочення і покарання стають важливими помічниками вихователя.

Відразу обмовимося, що поняття покарання – дуже багатогранне, і його зміст зовсім не зводиться до став вже класичним «прочуханки». Скажу більше, порка – в принципі неприпустима. Але про це пізніше.

Злочин і кара

Ще класик Федір Михайлович позначив, що покарання слідувати повинно, але слідувати за тим, що ви називаєте порушенням. Тому, перш ніж відточувати свою педагогічну майстерність, визначте рамки, які маляті не можна порушувати.

Наприклад, якщо дитина досліджує світ (малює на шпалерах або кашею на столі, бігає по калюжах), ваше покарання (заборона, зникнення олівців, годування з ложки на знак протесту творчості) може спричинити знищення творчих поривів. У результаті в майбутньому вас чекає млявий і безініціативний підліток, у якого в дитинстві відбили бажання творити. З іншого боку, прагнення до пізнання часто граніт з небезпечними для життя і здоров’я моментами (гра у районі дороги, бажання помацати гаряче, доторкнутися до вогню). У цьому випадку необхідно спокійно, чітко і зрозуміло пояснити, що це не можна. В крайньому випадку, необхідно відвести дитину від джерела небезпеки. Але в жодному разі, не можна вдаватися до насильства. Повірте, ваше чадо однорічному ще не розуміє слово «небезпечно». І за це вам велике спасибі. Звичайно, важко протягом тривалого часу пояснювати, що можна і не можна. Але ж ми – батьки!

Таким чином, дитина повинна чітко усвідомлювати межі дозволеного. Погодьтеся, складно чекати цього від малюка. Тільки тоді, коли дитина порушила правило (не прибрав іграшки, хоча зазвичай робить це, навмисне щось зламав або заподіяв шкоду кому-то), можна розглядати питання про покарання.

Класики педагогіки настійно рекомендують ніколи некаратив люті чи поганому настрої. Педагоги стверджують, що покарання має потрійне значення. По-перше, воно повинне виправити шкоду, заподіяну поганою поведінкою. І дитина зобов’язана забрати недбало розкидані речі, полагодити по можливості зламану чи розбиту річ. Зі своїх кишенькових грошей хоча б частково відшкодувати вартість заподіяного кому-небудь збитку.

По-друге, покарання сприяє тому, щоб такі дії не повторювалися. Воно має відлякуючий, страхітливий сенс, про що ми вже говорили. Але третє і, як видно, головне значення полягає в знятті провини. «Провина» являє собою певне відчуження, перешкоду, невпевненість у взаєминах з провинилися. Прийдешнє покарання має змити цю провину. Тим самим у покаранні вбачається елемент вищої справедливості, яку винуватий визнає і приймає.

З цього випливає, що якщо ми караємо дитини через власну нетерплячості або поганого настрою, а також через знаходить на нас нападів злоби, то своє самопочуття ми трохи поліпшуємо, але з точки зору виховної наша поведінка не тільки розходиться з метою, а й приносить шкоду. Дитина з хвилину страждає, може, і плаче, просить вибачення, але в його поняття про справедливість це не вкладається, він не відчуває за собою необхідного почуття провини, немає і полегшення і уроку на майбутнє.

Караючи малюка, необхідно обміркувати, наскільки ваше позбавлення або заборона вплине. Скажімо, є діти з вразливою психікою, яких достатньо просто покартати, правда, такі рідко роблять «злочини». Грізне покарання або запеклим їх, або озлобить проти батьків.

Як покарання краще використовувати позбавлення чого-небудь важливого для дитини, але не життєво необхідного. Ні в якому разі не можна позбавляти їжі (у випадку, якщо дитина свідомо псував її, наступний прийом їжі має бути скромнішим, без делікатесів, але бути). Краще покарати увагою, але не перегинаючи палку. Не розмовляти і вже тим більше не реагувати на малюка 1-3 років просто не можна.

Бити чи не бити?

Ось вже воістину гамлетівське запитання … Звичайно, якщо ви, будучи батьком, є ще й Почесним педагогом, можете сміливо пропустити наступний абзац, але майже кожен батько, не має подібних регалій, рано чи пізно задається цим питанням. Відповідь однозначна. Ні!

Може, хтось захоче посперечатися. Приймається. Для початку аргументи:

Застосовуючи насильство над дитиною, дорослі користуються правом сильного. Як правило, ефекту виховання не досягається. Дитина не розуміє, за що його покарали, таким чином, але твердо усвідомлює: «сильний прав». Як правило, ця теза відпрацьовується на слабших дітей або тварин.

Застосовуючи насильство над дитиною, батьки виправдовують свій поганий настрій чи невміння справитися іншим чином. Свою душевну слабкість дорослий прагне прикрити «глибиною скоєного».

Застосовуючи насильство над дитиною, дорослі ростять психічно нездорову особистість. Психологічні наслідки таких покарань можуть бути найрізноманітнішими. Чим молодша дитина, тим більша ймовірність того, що в результаті систематичних побиттів у нього виникне затримка фізичного, психічного та мовного розвитку, неврози. Через те, що дитина не знає, коли буде наступна екзекуція, у нього розвиваються симптоми, обумовлені стресом: тривога, головний біль, психосоматичні розлади. Такій дитині важко зосередитися на грі або шкільних заняттях, оскільки він не знає, він постійно перебуває в очікуванні нападу.

Єдиний варіант фізичного впливу, який не викликає сумніву, – це приборкання «розбушувався» дитини, але тут мова йде про класичне «шльопанці по попі».

Ні в якому разі не можна карати:

– За природну пізнавальну активність – наприклад, дитина бере в рот предмети, тицяє пальчиком в різні дірочки або хоче пізнати функції якогось предмета, тобто зламав іграшку (свою або чужу – не навмисне), вивчає свої статеві органи;

– За вікові і фізіологічні особливості – непосидючий, неуважний, не бажає засипати, не хоче їсти;

– За відсутність досвіду поведінки в тій чи іншій життєвій ситуації – не попросився на горщик і описав; плюється чи б’ється, якщо раніше йому не пояснили, що це погано; забирає іграшку; боїться йти до лікаря;

– За прояв природного почуття -ревнощі до молодшого братика або сестрички;

– За необережність – забруднився на прогулянці, випадково пролив сік з чашки.

Від себе додам. Карати не люблю, чітко окреслювати прагну рамки і формувати правила нашого життя. Перш за все, для дорослого оточення. Вірите чи ні, але саме дорослі частіше дітей роблять так, як простіше і зручно їм: не хочеться прати забруднені фарбами речі, не хочеться витирати пролиту воду, міняти свій розпорядок дня …

Дорослі, не вередує, частіше прислухайтеся до свого малюка. І може, тоді слово «кара» рідше буде зустрічатися саме у вашій з малюком життя.

 

Консультація  батьків

   Ваша дитина йде до школи

   Підготовка до школи – складний період у житті дошкільника, його  перший соціальний конфлікт.

Не  менш складним є цей період і для батьків дошкільника. Необхідно придбати новий одяг, взуття, портфель, посібники, приладдя для майбутнього школяра.

А головне – знайти школу, де він буде навчатися, а можливо й гроші, щоб платити за навчання. Та попри глибоке співчуття до батьківського клопоту, із впевненістю можна стверджувати, що у дитини – майбутнього школяра – клопоту і хвилювань значно більше, ніж у тата з мамою, адже вона входить у зовсім новий для неї світ.

Як воно – «навчатися»? Весело це чи сумно? Важко чи легко? Перш за все, це відповідально. Тепер дитині доведеться забути слово хочу заради  слова потрібно! У першому класі дитина розпочинає своє суспільно-трудове життя. Словом, у дитини у зв’язку зі вступом до школи значно більше причин для хвилювання, ніж у батьків.

Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову способу життя і діяльності дитини. Маленька людина знаходиться в стані очікування: має відбутися дещо значне і привабливе, але поки що невизначене. Весь спосіб життя дитини радикально змінюється. Найсуттєвішими проблемами, з якими їй доведеться мати справу в школі, є:

– зміна  розпорядку сну та харчування;

– зміна  повітряного режиму: необхідність перебування в приміщенні впродовж більш тривалого  проміжку часу, ніж у дитячому садочку;

– збільшення часу, який доведеться  проводити без активного руху, сидячи за столом; незвично високий рівень «галасу» на перерві, що призначена для відпочинку (частина дітей взагалі бажає не залишати класну кімнату у цей час);

– зміна стилю спілкування з дорослими: вчитель здебільшого не орієнтований на опіку, піклування і захист, на встановлення  індивідуальних особистісних контактів, тому дитина може відчувати себе на новому місці на початку безпорадною та одинокою;

– необхідність повного самообслуговування під час  одягання і роздягання,  вживання їжі, користування туалетом; в ситуації, коли за дотриманням гігієнічних навичок, може статися, ніхто не стежить; необхідний повний самоконтроль;

– необхідність самостійно організовувати своє робоче місце на парті, зібрати і дістати необхідні посібники, підручники і приладдя з портфеля та акуратно скласти їх туди у «стислі терміни»;

– необхідність правильно реагувати на умовні сигнали – дзвоник на урок і на перерву – і підпорядковувати свою поведінку їм, а також правилам поведінки на уроці – стримувати і довільно контролювати реакції руху, мови та емоції;

– колектив із 25-30 одноліток;  необхідність встановлення контактів  з ними;

– можливі  невдачі  в діяльності;

– збільшення обсягу емоційного навантаження.

Перехід до школи – якісно новий етап у розвитку дитини. Цей етап пов’язаний зі зміною  соціальної ситуації розвитку, з особистісними новоутвореннями.

Настає період «адаптації» до школи, який триває від 1 до 3 місяців, а іноді – до півроку.

Та не будемо забувати, що адаптація – природний процес під час зміни ситуації розвитку, а спробуємо допомогти здолати його якомога швидше та безболісніше.

Усі життєві ситуації, що пов’язані зі вступом до школи, їх переживання потребують від дитини перегляду та переосмислення створеної нею картини світу, а іноді її серйозного коригування.

Головне,  що необхідно дитині, – це позитивна мотивація навчання. Більшість майбутніх першокласників хочуть йти до школи, але у них складається певне уявлення на зразок такого: справжній школяр – це щасливий володар портфеля і шкільної форми, старанний виконавець шкільних правил. Такий учень слухає вчителя, піднімає руку і отримує оцінки, причому лише високі. Дитина впевнена, що буде вправним учнем. У таких дитячих сподіваннях прихована велика небезпека: дитина сприймає школу як  чергову гру, яка може виявитися зовсім  не такою привабливою, якщо  не  перетвориться  з часом на навчальну співпрацю з вчителем і  однолітками.

Ставлення дитини  до школи  формується ще до того, як вона  до неї піде. І тут важливу  роль відіграє інформація про школу і спосіб її подачі з боку батьків і вихователю дитячого садочка. Більшість батьків намагається створити емоційно привабливий образ школи, зазначаючи: «Ти у нас будеш відмінником», «У тебе з’являться нові друзі», «Вчителі люблять таких розумненьких, як ти» тощо. Дорослі вважають, що тим самим вони прищеплюють дитині  зацікавлене ставлення до школи. Насправді ж дитина, яка налаштована на радісну і  цікаву діяльність, відчувши навіть незначні негативні емоції (досаду, заздрість, ревнощі), може надовго, а іноді й назавжди втратити  інтерес до навчання. Причин для подібних емоцій школа надає дуже багато: невдачі на тлі уявної загальної успішності, складності в пошуках друзів серед однокласників, розбіжності в оцінці вчителя і звичайній батьківській відзнаці тощо.

Іноді ж батьки і вихователі використовують образ школи для залякування, не замислюючись про наслідки: «За таку поведінку тебе в школі покарають і поставлять на облік у дитячу кімнату міліції», «Ти двох слів не зв’яжеш, як ти в школі на уроках будеш  відповідати?» тощо.

Такі настанови навряд чи підбадьорять дітей напередодні вступу до школи. Намагаючись бути об’єктивними в оцінюванні їх успіхів, дорослі щедро роздають критичні зауваження  і зрештою домагаються того, що дитина взагалі не робить жодних спроб  здолати труднощі, реагуючи сльозами на невдачі. Можна  зрозуміти її побоювання і тривогу, що пов’язані з майбутнім навчанням у школі.

Таким чином, ані однозначно позитивний, ані однозначно негативний образ школи не принесе користі.

Важливо налаштувати дитину на повсякденну роботу і переконати її в тому,  що вона зможе все, якщо буде старанно  ставитися до навчання.

Нині школа розв’язує складні завдання  навчання і виховання підростаючого покоління.

Успіхи шкільного навчання значною мірою залежать від рівня підготовленості дитини у дошкільний період.

У психолого-педагогічних дослідженнях  розглядаються питання спеціальної та загальної готовності дитини до школи.

До загальної готовності належить фізична, особистісна  (стосунки з оточуючими, взаємовідношення з однолітками, ставлення дитини до самої себе) та інтелектуальна. До спеціальної – підготовку до засвоєння предметів  курсу початкової школи, загальний розвиток, підготовку до читання, письма.

У визначенні  готовності дитини 6-7 років до навчання в школі необхідно  враховувати той рівень морфологічного і  функціонального розвитку, який дозволяє зробити висновок, що вимоги систематичного навчання, різноманітні навантаження, режим шкільного життя не будуть надмірно обтяжливими для дитини і не погіршать стану її здоров’я.

Особливе значення в особистісній готовності дитини до школи має мотиваційний план, тобто внутрішня позиція школяра –  сукупність всіх ставлень дитини до дійсності, що склалася у певну систему. Вона формується в процесі життя і виховання. Зміст і структура поняття позитивного ставлення до школи містить:

–  наявність чітко визначених уявлень про  школу і  форми шкільної поведінки;

– зацікавлене ставлення до навчання і навчальної діяльності;

– наявність соціальних мотивів і готовність виконувати шкільні вимоги, що у підсумку формує  шкільну позицію.

Виховання позитивного ставлення до школи у дітей  буде найбільш ефективним за дотримання таких умов:

– використання у цілісному педагогічному процесі різноманітних форм і  методів роботи щодо ознайомлення дітей зі  школою і виховання позитивного ставлення до неї;

– створення предметно-розвивального середовища для збагачення життєвого досвіду дітей і своєчасної його зміни відповідно до нового змісту дидактичних завдань та забезпечення його доступності;

– розуміння вихователем значущості проблеми і проявів його творчої ініціативи щодо вибору форм, методів роботи  з дітьми;

– педагогічна освіта  батьків із питань готовності до шкільного навчання;

– здійснення зв’язку дошкільного навчального закладу зі школою.

Вже на урочистій лінійці першого вересня  стає очевидним, чи почуваються впевнено діти, які вперше прийшли до школи, чи  вони перелякані, пишаються собою або відчувають себе нещасними від самотності; посміхаються і радіють чи шукають очима батьків, сподіваючись на їхню підтримку.

Шкільне  життя продемонструє своє різноманіття і доведе, чи готові вони до нової ролі учнів та однокласників.

 

Подолання кризових проявів трирічного малюка та особливості взаємодії з ним

Третій рік життя дитини вважають кризовим. Набувши певного багажу знань і вмінь, вона починає потребу в більшій, ніж їй дають, самостійності. У малюка зароджується усвідомлення, що він окрема істота зі своїми бажаннями, потребами, які не завжди збігаються з тим, що пропонують мама і тато.

Усвідомлення свого „Я” на третьому році життя є новоутворенням і, як при всякому досягненні, дії, що його закріплюють, є найважливішими. В цьому віці дитина вже має певні успіхи: засвоїла основні макрорухи (біг, ходьба тощо), набула елементарних навичок самообслуговування, оволоділа предмет-ними діями, мовленням. Дитина прагне до самостійності, потребує визнання дорослих. Таким чином, умови розвитку і тип взаємодії з дорослим вже не відповідають назрілим потребам дитини. Настає кризовий момент. Найчастіше він припадає на період від 2,5 до 3 років і при загостренні може продовжуватись до 4 років.

Наближення цього періоду можна визначити за такими ознаками:

  • дитина впізнає себе в дзеркалі, на фотографіях;
  • про себе, свої дії говорить від першої особи, вживає слова: Я, Я сам, моє;
  • прагне виділити окрему територію, яка б належала тільки їй;
  • проявляє інтерес до свого зовнішнього вигляду;
  • для дитини стають важливими оцінка її дій та вчинків дорослими, визнання її досягнень.

Наявність хоча б кількох з цих ознак свідчить про початок самоусвідомлення дитини.

У процесі переживання кризи змінюється поведінка малюка. Німецький психолог Ельза Келер, яка дуже детально описала поведінку дитини 3-х років, виділяє такі її прояви:

– негативізм; примхливість, знецінення дорослих, упертість, свавілля, протест-бунт.

Перебіг кризового періоду залежить від індивідуальних особливостей малят. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. Кризову поведінку слід відрізняти від неслухняності, яка проявлялася і раніше. Дитині дуже потрібно розібратися в своїх бажаннях, учинках. З одного боку, малюк хоче сам все вирішувати, а з другого, він багато чого ще не розуміє, не знає, не завжди може оцінити свої можливості, спланувати дії.

Кризовий період дуже важливий і для дітей, і для батьків. Адже йде взаємне пристосування одне до одного в новій ситуації. Малюк веде своєрідну гру-випробування, намагаючись визначити межу своїх можливостей, ступінь свободи, визначає „слабкі місця” дорослих. Відповідно до цього дитина вибудовує свої  взаємини з ними.

Як батьки можуть допомогти своїй дитині подолати кризу? В ранньому віці дитина має найближчі стосунки з  батьками, вони  – її провідники у житті, відіграють визначальну роль у формуванні внутрішнього світу сина чи доньки. Батькам необхідно змінювати своє відношення до дитини, дотримуватися гнучкої лінії поведінки, здійснювати добре продуманий індивідуальний підхід. Не існує правил, які б безумовно спрацьовували стосовно будь-якої дитини, за будь-якої ситуації. Але деякі поради, сподіваємося, допоможуть послабити напругу кризового періоду.

  • Звертаючись до малюка з проханням або вимогою, уважно спостерігайте за ним, намагайтесь зрозуміти, чи негативна реакція є черговим „випробуванням на стійкість”, а чи,  може, малюк справді чогось потребує. Поступово дитина сама визначить, що можна, а що ні, і таких ситуацій виникатиме менше.
  • Постійна поступливість не йде на користь дитині, в якої закріплюється негативна поведінка – криком чи бійкою добиватися свого.
  • Визначте для себе, зваживши реальні можливості дитини, її бажання, де можна послабити опіку. Використайте цей момент, щоб научити дитину деяких навичок самообслуговування, навичок побутової праці. Підтримуйте її ініціативу, підказуйте їй.
  • Дитина насамперед прагне до самостійності у виборі, тож варто створювати для дитини ситуації вибору, які допоможуть уникнути конфліктів. За явно конфліктних ситуацій треба спробувати відвернути увагу дитини жартом, віршиком, розмовою про щось цікаве.
  • Стежте за своєю поведінкою під час спілкування дітьми, адже для сина чи для доньки ваша поведінка є взірцем.
  • Підтримуйте дитину, не забувайте хвалити її за гарну поведінку, найменші успіхи, бо вироблення самооцінки дитини великою мірою залежить від ставлення дорослих.

І ще одна важлива порада:

Незважаючи на примхи, негативізм дитини, безумовним має бути прийняття її такою, яка вона є. Малюк має завжди відчувати: ви любите його.Якщо малюк відчуватиме зміни в ставленні дорослих до себе, що поступово розширюватиме коло його прав, можливостей, то негативні прояви зводитимуться до мінімуму, а відтак і перебіг кризи буде не таким болісним. Подолавши разом з батьками всі труднощі кризового періоду, малюк змінюється – твориться його особистість. Далі ця особистість розвиватиметься, вдосконалюватиметься, але початок уже покладено – дитина порівнює себе з іншими, виокремлює себе з-поміж інших.

 

Старші групи «Калинка», «Сонечко», Дзвіночок», «Соняшник»

Заняття № 24

Тема: Фантазери

Мета: продовжувати знайомити дітей з моральними рисами людей та рисами характеру, розвивати здатність співчувати іншим, формувати доброзичливе ставлення,   виховувати людяність.

  1. Бесіда «Фантазія та брехня»

– Що таке фантазія?

– Чим фантазія відрізняється від брехні?

2.Вправа «Правда чи ні?»

Вже на річці тане лід,

Це почався лідохід

Ти підказуй – правда це?

Снігом поле замело,

це красне літечко прийшло.

Ти підказуй – правда це?

Кіт весь вечір міцно спав,

Вдень на хмару він літав.

Ти підказуй – правда це?

Качка на качат кричить,

Плавати вона їх вчить

Ти підказуй – правда це?

Довгий хобот має слон,

Це у нього мікрофон.

Ти підказуй – правда це?

На варення муха сіла,

За хвилинку банку з’їла.

Ти підказуй – правда це?

Цуцик крутиться кругом,

За своїм біжить хвостом?

Ти підказуй – правда це?

  1. Читання оповідання Носова «Фантазери»
  2. Обговорення оповідання

– Для чого діти вигадували?

– Чи легко було вигадувати?

– Чому герої сказали, що Ігор – брехун?

– Який настрій був у Іри?

– Навіщо хлопчики дали їй моркву?

– Хто може вирости з брехуна?

– А з фантазера?

 

  1. Вправа «Придумай третій рядок»

В Японії складають короткі вірші – хайку. Вони складаються з 3 рядків. Наприклад:

Як бути мурашкам?

Літнім дощем розмитий

зруйнований їх будинок.

Хайку (хокку)

Правила написання хокку:
Хокку не римується, це так би мовити білий вірш, складається з трьох рядків. Перший і останній рядки мусять складатися з п’яти складів, другий з семи. Останній рядок мусить висловлювати “моно-но-аваре”, що у перекладі з японської приблизно означає “сумні чари буття”, або коли по-простому, якийсь світлий смуток, хто вже як його розуміє.

Завдання: придумати третій рядок до поданих двох.

Тануть сніги,

туманом закутані гори.

(каркають ворони).

Малюк на гойдалці,

у руці міцно тримає

(гілочку вишні).

Яскравий одяг

вдягнув метелик

( поспішає на свято).

 

Розвиток зв’язного мовлення дітей засобами мистецтва запам’ятовування

Робота з дітьми, які мають вади мовлення свідчить про те, що на сьогодні – образна, багата синонімами, доповненнями та описами мова у дошкільників – явище дуже рідкісне та має безліч проблем:

  • односкладова мова, складається лише з простих речень,
  • нездатність граматично правильно побудувати поширені речення;
  • недостатній словниковий запас;
  • бідна діалогічна мова: нездатність грамотно і доступно сформулювати питання, побудувати коротку або розгорнуту розповідь;
  • нездатність побудувати монолог;
  • відсутність логічного обґрунтування своїх тверджень;
  • відсутність навичок культури мовлення: невміння використати інтонації, регулювати гучність голосу і темп мови;
  • погана дикція.

В допомозі педагогу стануть наочні засоби. Наочний матеріал у дошкільнят засвоюється краще, тому використання мнемотехніки на заняттях з розвитку зв’язного мовлення дозволяє дітям ефективніше сприймати і переробляти зорову інформацію, зберігати і відтворювати її.

Мнемотехніка – в перекладі з грецької – «мистецтво запам’ятовування». Це система методів і прийомів, що забезпечують успішне запам’ятовування, збереження та відтворення інформації, знань про особливості об’єктів природи, про навколишній світ, ефективне запам’ятовування структури розповіді і розвиток мовлення.

Як будь-яка робота, мнемотехніка будується від простого до складного. Для початку дітей знайомимо з мнемо квадратами – зрозумілими зображеннями, які позначають одне слово, словосполучення, його характеристику або просте речення. Коли діти розглянуть його, то можуть скласти речення. Якщо вихователь запропонує дати відповідь на кілька запитань, то речень стане більше, вони будуть поширеними, словник дітей буде збагачуватись.

Попрацювавши з мнемо квадратами, 3-4 мнемоквадрати, з яких ускладнюємо завдання, демонструючи, можна скласти невелику розповідь мнемо доріжки – це вже 3-4 речень.

Перед тим, як складати невелику розповідь, ми розглядаємо кожний квадрат, називаємо предмети та явища, які на них зображені, пояснюємо незрозумілі слова, потім складаємо речення.

Найскладніша структура – мнемоквадрат. Зміст мнемо таблиці – це графічне або часткове зображення персонажів казки. явищ природи, деяких дій, шляхом виділення смислових ланок сюжету розповіді. Ми створюємо мнемо таблицю за допомогою кольорових предметних картинок та невеликих сюжетів. Головне – підібрати картинки так, щоб зображення було зрозумілим дітям. Працюючи таблицею з шести квадратів, діти повинні скласти описову розповідь з 6 і більше речень.

13.05.2020 року

Середні групи «Віночок», «Ромашка», «Веселка»

Заняття 24

Тема:  Підсумкове.

Мета:  пригадати з дітьми ігри, які їм запам’яталися та сподобались під час занять, розвивати пам’ять,  виховувати почуття захищеності, самоповагу.

Хід заняття

Попросіть дитину пригадати ігри

Вправа  “Ракета”

Пограйте сім’єю з дитиною в гру. Пропонується запустити в “Космос” ракету. Дитина – ракета –  становиться в  центрі, всі інші  навколо і присідають. Тихенько вимовляють “У-у-у”. Всі поступово підіймаються, при цьому звук посилюється. Потім з криком “Ух!” підстрибують і піднімають руки вгору.

Вправа “Сніжки”

Для цієї вправи  необхідно підготувати сніжки з паперу, поролону, газети. Дитина стає в середину, інші навколо. У кожного є сніжка і всі загадують що вони хочуть побажати  дитині на літо. Потім кидають “сніжки” в дитину та кричать свої побажання.

Вправа “Намалюй себе з другом”

Діти малюють себе з друзями з дитячого садочка. Малюнки можна повісити повісити біля ліжка, щоб влітку пригадувати своїх друзів.

Струмочок радості.

Діти беруться за руки, заплющують очі, і подумки передають один одному радість.

 

Допомагаємо вихователю зрозуміти дитину

Оскільки дошкільники мають недостатньо життєвого досвіду та практичних умінь, їм складно самостійно оцінити ту чи іншу ситуацію й розв’язати її відповідно до моральних норм. Зрозуміти і підтримати кожну дитину має педагог Чи зможе він зробити це правильно – залежить і від знань психології дошкільників, і від рівня його психологічної культури.

Колектив групи утворюють доволі різні діти: обдаровані, надто рухливі, ті, які пережили розлучення батьків, були свідками трагічних подій, діти різних національностей тощо. Кожна дитина уже має власну життєву історію. Тож вихователю дошкільного закладу доводиться розв’язувати чимало складних проблем, враховувати індивідуальні особливості й потреби кожної дитини. Досягти позитивних результатів у цій справі нелегко. Адже трапляються діти, які відмовляються жити за визначеними правилами, прислухатися до думки сторонньої їм людини.

Психологічний аналіз найтиповіших проблемних ситуацій в діяльності вихователя допоможе віднайти найліпші та найпродуктивніші способи зрозуміти кожну дитину та підтримати її.

Сприяти успішній соціальній адаптації. Деякі діти усіляко уникають контактів з вихователем або навіть бояться його. Таку поведінку часто зумовлюють індивідуальні особливості дошкільників, зокрема слабкість нервової системи. Ще одна закономірна причина полягає в тому, що коли від народження діти перебувають в обмеженому колі спілкування, вони відтак проявляють насторожене ставлення до чужих дорослих. Утім, поступово звикаючи до нового оточення, діти позбуваються відчуття страху та все активніше спілкуються як з однолітками, так і з педагогом.

Однак не завжди ситуація поліпшується. Брак позитивних зрушень у поведінці є індикатором несправедливого ставлення вихователя до конкретної дитини або його неспроможність порозумітися з нею. Діти доволі чутливі до ставлення дорослих, тож і дефіцит уваги та доброзичливого ставлення до себе переживають дуже гостро. Це призводить до ревнощів та фрустрації.

Деякі діти, не відчуваючи до себе належної уваги, намагаються її привернути. Вони стають агресивними, некерованими та зрештою вдаються до відкритої конфронтації з вихователем — і за будь-якої нагоди використовують фрази на кшталт: «Не хочу!», «Не буду!», «Мені це не подобається!» тощо.

Некомфортно почуваються серед інших дошкільники з порушеннями соціальної адаптації, особливо на початковому етапі їхнього перебування в групі однолітків. Так само складно адаптуватися й дітям, що походять з іншого етнічного або соціального середовища. Зазвичай стрес, якого вони зазнають у цей період, призводить до таких наслідків, як:

  • зниження імунітету;
  • соматичні розлади;
  • пригніченість та апатія;
  • відмова відвідувати дошкільний заклад.

Важливо підтримувати дітей, підказувати їм, як варто вчинити в тій чи тій ситуації, хвалити.

У окремих випадках діти, навпаки, виявляють надмірну прихильність до вихователя чи інших працівників дошкільного закладу, відчувають емоційну залежність від конкретного дорослого, що яскраво проявляється в їхній поведінці.

Щойно помітивши улюбленого вихователя, дитина охоче прощається з батьками на порозі дошкільного закладу. Упродовж дня вона прагне весь час бути поряд з педагогом, обійняти його, прихилитися до нього. Таке вибіркове і, на перший погляд, позитивне ставлення ускладнює адаптацію дошкільників, ізолює їх від групи однолітків та потребує особливої делікатності й такту з боку вихователя.

Найліпшим «помічником» педагога в подібних ситуаціях є час. Щира зацікавленість дітьми, доброзичливе ставлення, залучення їх до спільних справ, а також спілкування з однолітками неодмінно матиме позитивні результати. Важливо підтримувати дітей, підказувати їм, як варто вчинити в тій чи тій ситуації, хвалити. А за потреби й поступатися їхнім бажанням та звичкам.

Спонукати дітей до хороших вчинків. Усі діти потребують позитивного розвитку. Щомиті вони прагнуть пізнавати щось нове, знаходити друзів, комусь допомагати тощо. Від цього дошкільники отримують цілий спектр приємних переживань, як-от: радість, задоволення, стан душевного комфорту. Часто від дітей можна почути: «Я люблю годувати птахів», «Киці подобається, коли я з нею розмовляю», «Сьогодні я допоміг Тані піднятися, коли вона впала» тощо. Такі слова не можна ігнорувати. Навпаки, варто всіляко підтримувати позитивний емоційний фон щоденного життя групи дітей, їхню схильність до хороших вчинків. А отже — виховувати життєрадісних, психологічно здорових особистостей, які за 20-30 років творитимуть щасливе суспільство.

Спонукати дітей до хороших справ нескладно. У буденному житті щодня трапляється чимало ситуацій, які сприятимуть цьому. Здійснення хороших вчинків нерозривно пов’язане з приємним самопочуттям дітей, підвищенням їхньої самооцінки. Тож завдання дорослих — допомогти дошкільникам віднайти та встановити цей зв’язок. Це водночас сприятиме й побудові міцного фундаменту взаємодії педагога та його вихованців.

Подолати відхилення поведінки дітей від загальноприйнятих норм. Навіть одноразовий негативний прояв поведінки дітей, як-от несправедливість, жорстокість, нечесність, жадібність у ставленні до однолітків, не минає безслідно. Особливо складними є випадки, коли діти не оцінюють адекватно свого вчинку та його наслідків або й узагалі сприймають цей факт позитивно. Коли ж дорослі намагаються втрутитися, завадити певним вчинкам і насварити, у дошкільників здебільшого псується настрій, знижується самооцінка. А всі свої особистісні ресурси вони спрямовують на пригнічення й витіснення негативних думок та емоцій.

Причини відхилення поведінки дітей від загальноприйнятих, типових для їхнього віку норм і соціальних стандартів можуть бути різними. Зокрема, це трапляється, коли дошкільники не інформовані про призначення певних речей, їхню цінність, наслідки, до яких може призвести недотримання правил їх використання. Інколи ж діти просто наслідують поведінку близьких, наприклад, тата й мами, однолітків або персонажів літературних творів, фільмів чи мультфільмів. Та здебільшого причини будь-яких відхилень у поведінці дітей криються в особливостях сімейного виховання та соціального оточення, у якому зростають діти.

Моральна свідомість у дітей формується поступово. Тож не слід передчасно очікувати від них дотримання всіх визначених правил і норм поведінки. Передусім варто навчати дітей «моралі в дії» — спонукати використовувати у спілкуванні слова ввічливості, як-от: «будь ласка», «дякую», «добридень», «вибачте» тощо. А вже згодом, у міру дорослішання та під впливом соціального оточення, вони самостійно почнуть осмислювати свою поведінку з позиції моральних уявлень, розрізняти добро і зло, гідні й негідні вчинки.

Завдання педагога — вчасно пояснити дітям, як чинити не слід. Адже кількаразове повторення тих самих негативних варіантів поведінки призводить до їх стереотипізації, впливає на формування майбутнього характеру особистості. Так, у ситуації зі зникненням потрібної речі (чешок) існує кілька варіантів поведінки вихователя:

  • миттєве реагування — одразу після інциденту вихователь має повідомити дітям про прикрий випадок, що стався у групі, і замість заняття провести розмову з етики. Її ефективність залежить від того, чи зможе педагог віднайти потрібні слова й пояснити наслідки негативного вчинку всім дітям так, аби не образити конкретну дитину;
  • розмова «тет-а-тет» з дитиною, яка спричинила ситуацію — під час такого спілкування вихователь має обережно, за допомогою навідних запитань визначити, чи правильним є його припущення. А відтак обговорити з дитиною її вчинок та пояснити, чому так робити не слід;
  • вичікування — вихователь упродовж кількох днів має уважно поспостерігати за поведінкою дітей. Час знизить гостроту ситуації, а діти повірять у свої пояснення на кшталт: «Чешкам стало нудно, от вони і пішли погуляти», «Може, це зробив чарівник» чи «Баба Яга викрала» тощо. Тайм-аут дасть змогу вихователю знайти найліпший спосіб розв’язати ситуацію;
  • вигадана історія — вихователь може розповісти дошкільникам казку, в якій аналогічні події сталися з іншими дітьми. Оцінивши вчинки казкових персонажів, дошкільники зможуть збагнути й власні, а також ліпше зрозуміти почуття своїх ображених товаришів. Відтак вони поступово вчитимуться самоконтролю, аби в майбутньому поводитися добре.

Обираючи спосіб розв’язання складної ситуації, вихователь має зважати й на особистісні якості дітей. Адже одні з них завжди прагнуть бути в центрі уваги, виконувати головні ролі, як у ситуації з Катею. Інші ж, навпаки, уникають однолітків, полюбляють індивідуальні ігри. Такі діти часто не знають імен інших дітей у групі, не розуміють, як і про що говорити з ними. До того ж ці дошкільники схильні хворобливо переживати почуття власної гідності — бояться, що їх образять, насміхатимуться з них, відберуть іграшку тощо.

Допоможе розв’язати проблему цільове спостереження практичного психолога за поведінкою дітей та обговорення отриманих результатів з вихователем групи, який апріорі має бачити індивідуальні прояви дітей, вивчати їх. Таке спільне аналізування дасть змогу виявити ті невидимі ниточки симпатій-антипатій, що тримають когось із дітей поряд, когось на відстані, продукують в одних світле радісне самопочуття, а в інших — навпаки, сум, страх і сором. А головне — істотно впливають на формування дитячої особистості.

Сприяти розкриттю обдарованості. Часто ми чуємо вислів про те, що кожна дитина талановита. Чи справді це так? Аналізуючи поведінку обдарованих дітей, науковці відзначають, що їм характерна висока пізнавальна активність, енергійність, готовність до тривалої напруженої роботи — працьовитість. Виконуючи те чи те завдання, обдаровані діти вивляють неабияку зібраність, концентрацію та уважність. Коло їхніх пізнавальних інтересів постійно розширюється: будь-яка подія, явище, чиїсь слова одразу пробуджують у них цікавість, що виражається в численних запитаннях: «Чому? Навіщо? Як?» тощо.

Обдаровані діти мають багатий словниковий запас, їм притаманні асоціативне мислення та яскрава уява. Такі діти вміють помітити невідповідності там, де інші не помічають, можуть вільно гратися словами, змінюючи їх значення. Обдаровані діти здатні одночасно виконувати кілька справ, генерувати найрізноманітніші ідеї та одразу братися втілювати їх. Вони змалечку схильні досліджувати, експериментувати, систематизувати, узагальнювати та робити висновки, що часто зумовлює їхню пристрасть до колекціонування. Поступово пізнавальна та пошукова діяльності стають для них домінантними.

Залежно від того, яке заняття стає для дітей улюбленим, змінюється й їхня емоційна сфера. Так, зацікавлення, хвилювання, радість, трепетне ставлення викликають у душі дошкільників ті явища навколишнього світу, до яких вони чутливі. Наприклад, звуки музики і спів птахів, дзижчання комах або шум вітру тощо спонукають їх узятися за музичний інструмент. Водночас захват, цікавість та перші самостійні спроби прискорюють розвиток внутрішніх процесів і особистісних якостей, що сприяють успішності обраної діяльності в майбутньому.

Улюблене заняття, наче магніт, притягує обдарованих дітей, удається їм одразу легко й без напруження, а отже приносить задоволення й насолоду. Поступово дошкільники увесь свій вільний час присвячують обраній справі, не можуть без неї жити. Вони здатні займатися нею навіть у незручних позах та в несприятливому середовищі. У них завжди багато різноманітних ідей. Їм властиве почуття гумору. Такі діти не знають, що таке нудьга та лінощі.

Допомогти обдарованим дітям почуватися комфортно серед однолітків може лише особливий вихователь — теплий, чуйний, такий, що зрозуміє та підтримає їхні інтереси та прагнення. Адже проблеми час від часу виникатимуть. Зокрема, у розвитку особистісних якостей, взаєминах з однолітками, засвоєнні певних видів соціального досвіду.

Реакція близьких на здібності обдарованих дітей може бути різною: від надмірної гордості за свою дитину й експлуатації її здібностей до заборони займатися улюбленими справами. У цьому разі найпершими помічниками батьків також є педагогічні працівники дитячого садка, які допоможуть обрати найоптимальнішу стратегію розвитку здібностей обдарованих дошкільників.

Стимулювати розвиток психіки. Часто педагогам доводиться працювати з дітьми, які відстають у психічному розвитку. Зазвичай дошкільники з такими відхиленнями не здатні засвоювати знання, передбачені освітньою програмою. Зокрема, у них не сформовані уміння та навички, пов’язані з виконанням різних видів діяльності, а також складно формуються кількісні, просторові, часові уявлення тощо. У такому разі передусім важливо виявити причини відставання. А відтак продумати та реалізувати способи мінімізації його наслідків.

Причинами відставання у психічному розвитку насамперед можуть бути: хвороба, педагогічна занедбаність, умови сімейного виховання, тривале перебування дітей у збідненому середовищі, психологічне і фізичне насильство щодо них тощо. Окрім цього, спричинити відставання можуть: гіперактивність із синдромом дефіциту уваги, певні вади мовлення, порушення, що є наслідком мінімальних мозкових дисфункцій, дисгармонійний розвиток особистості. Особливо загострюються подібні проблеми у старшому дошкільному віці.

Розв’язувати проблеми відставання дітей у психічному розвитку дає змогу:

  • індивідуалізація педагогічної взаємодії з дітьми, які відстають у психічному розвитку;
  • цілеспрямована робота у відповідних напрямах;
  • співпраця з батьками.

До роботи з такими дітьми обов’язково мають долучатися спеціалісти. Зокрема, практичний психолог розробляє індивідуальну програму розвитку конкретної дитини, проводить індивідуальні заняття, ігри, екскурсії з дітьми, організовує консультації для їхніх батьків.

Допомога практичного психолога необхідна у складних випадках, а в критичних — навіть психіатра. Утім варто пам’ятати, що психологічне обстеження приховує в собі ризик завдати дітям психологічної травми або й узагалі може зумовити навішування «ярлика» психологічної неспроможності, інвалідності. У такій ситуації навіть дорослим складно пережити усі негаразди, а дошкільникам тим паче, адже їхня слабка психіка не здатна чинити опір несприятливим життєвим обставинам.

Співпраця вихователів та практичного психолога є запорукою ефективності педагогічної взаємодії з дітьми, які мають відставання в психічному розвитку, та їхніми батьками.

Робота з дітьми

Вихователь тривалу частину дня перебуває поряд із дітьми. Тож саме він має своєчасно помітити, що хтось із дітей переживає відчуття безвиході, інтелектуального трансу або застиг у фазі дезадаптації. Усвідомлюючи руйнівний вплив такого стану на зростаючу особистість, педагогові слід зробити все можливе, аби вивести дитину з нього. Так, час від часу на конкретних прикладах, важливо переконувати дітей у тому, що всі люди різні. Зокрема, пояснювати, що одні діти швидко та легко набувають потрібних вмінь та знань, тоді як іншим доводиться докладати для цього значних зусиль.

Під час роботи з дітьми, які відстають у психічному розвитку, педагогу доцільно розповідати їм про власні страхи й труднощі, про те, що багато видатних, талановитих людей теж відчували в дитинстві подібне. Слід говорити кожній дитині про її особисті переваги, як-от: «Ти швидко бігаєш», «Ти справедливий та чесний», «Ти сміливий», «Ти ніколи не капризуєш та не плачеш» тощо.

Вселяти дітям віру в перемогу, світле майбутнє, спонукати їх до розвитку та пошуку улюбленої, цікавої справи можна за допомогою фраз на кшталт: «Коли повторюєш певні дії багато разів, постійно вчишся — ти обов’язково отримаєш бажаний результат», «Коли ти виростеш і будеш займатися улюбленою справою, у тебе все буде добре, ти будеш здібним і талановитим» тощо.

Робота з батьками

Спілкуючись з батьками дітей, які відстають у психологічному розвитку, педагогу потрібно врахувати такі аспекти, як:

  • сприймання батьками своїх дітей — реальність та очікування;
  • оптимізація спілкування батьків та їхніх дітей;
  • особливості розвитку дітей — відповідність розвитку віковим нормам, прогнози щодо майбутнього розвитку, набуття потрібних умінь та знань, вплив на розвиток сімейного виховання, особливі потреби дітей на певному етапі розвитку.

Зазначимо, що розбіжності в поглядах вихователя та батьків під час оцінювання розвитку особистості дитини — звична справа. Тож надто драматизувати ситуацію не варто. Навпаки, конструктивно обмінятися думками і корисно, і цікаво водночас. Так, педагог має змогу більше дізнатися про життєву ситуацію кожної дитини, характер родинних взаємин, цікаві факти щодо особливостей виховання в сім’ї тощо. Батьки ж отримують під час цього спілкування важливу інформацію щодо досягнень та потенційних здібностей своїх дітей. А це сприяє спільному пошуку ефективних способів допомогти дошкільникам подолати ті чи ті труднощі. Ще переконливішою таку інформацію робить наочне ілюстрування.

Отримавши від батьків інформацію щодо вмінь дітей, вихователь може запропонувати дошкільникам виконати певне завдання та перевірити, як вони з ним упораються. Під час спостереження за процесом виконання педагог має змогу визначити, що саме зумовлює труднощі у тої чи тої дитини, на вдосконалення яких навичок потрібно звернути особливу увагу.

Утім не завжди педагоги спілкуються зі свідомими батьками, готовими до співпраці. Адже є особлива група батьків, які не помічають проблем у розвитку своїх дітей, поступово звикають до них. Усі намагання вихователя донести до їхньої свідомості «болісну» картину вони сприймають як замах на права дітей та їхню батьківську компетентність. У такому разі психологічна допомога потрібна передусім батькам, яким слід ознайомитися з наявною проблемою як теоретично, так і практично, набути необхідної компетентності щодо питань виховання та розвитку дошкільників. Адже саме батькам потрібно обирати для дітей дошкільний навчальний заклад, де найліпше та найадекватніше забезпечуватимуть потреби їхнього розвитку.

Працювати над собою

Кожен вихователь має бути передусім компетентним професіоналом і приємною людиною із м’якою, привітною й водночас динамічною та цілеспрямованою манерою спілкування.

Вихователь для дітей — це еталон справедливості, стабільності, захисник їхніх інтересів, а також життя та здоров’я. А отже, йому слід справді бути прикладом, віднайти й культивувати в своєму серці любов до дітей, щомиті контролювати власну поведінку, налагоджувати особливі взаємини з кожною дитиною. Як це зробити? Допомогти можуть кілька проективних вправ.

  • Уявіть, що дошкільники, які потребують підтримки, — це ваші донечка або син. Відтак зробіть цей образ яскравим, повірте в нього. Після цього у вас зміниться погляд, інтонації голосу, стануть інакшими рухи та зринуть у пам’яті теплі, особливі для кожної дитини слова. Ви будете добирати їх, орієнтуючись на майбутній розвиток дітей, формування їхніх просоціальних якостей.
  • Уявіть себе такою самою дівчинкою або хлоп’ям, спробуйте поглянути на світ їхніми очима, відчути їхні нестримні бажання все пізнати, спробувати, перевірити. Пригадайте те, яким непростим і таємничим, а іноді й небезпечним був для вас світ у дитинстві.
  • Згадайте також власні успіхи й невдачі, тривоги й страхи, людей, яким довіряли. У такий спосіб збережіть у душі наймиліші спогади з дитинства. Це дасть змогу ліпше зрозуміти деяких дошкільників.
  • Відновіть у пам’яті ті почуття й сподівання, які зумовили ваш вибір стати педагогом: прекрасні поривання душі, благородні мотиви тощо.

Таке оновлення свідомості час від часу необхідне усім людям, а педагогу — насамперед. Адже будь-яка діяльність успішна лише тоді, коли людина, намагаючись оптимізувати певну ситуацію, починає з себе. Якою унікальною не була б ця ситуація, без усвідомлення мотивів її учасників жодні реакції, дії та вчинки не будуть ефективними. Тож вихователю слід щомиті уважно придивлятися до того, як кожна дитина взаємодіє зі світом, зокрема з дорослими та однолітками, знайомими і чужими людьми, дівчатками і хлопчиками, побутовими речами, іграшками, тваринами, рослинами тощо.

Аналізувати проблемну ситуацію

Будь-які дії вихователя будуть малоефективними без глибокого усвідомлення соціально-психологічної суті проблемної ситуації, її причин, особистісних якостей усіх її учасників, імовірних найближчих та відтермінованих ефектів, а також індивідуальних особливостей особистісного розвитку дітей.

Винятково важливо поглянути на ту чи ту проблему крізь призму сприймання дітей. Лише так можна зрозуміти, чим зумовлений вибір ними певної моделі поведінки — потребами, бажаннями, цікавістю, емоціями тощо. Формуючи цілісне уявлення про кожну дитину, вихователь має зважати на такі чинники, як:

Винятково важливо поглянути на ту чи ту проблему крізь призму сприймання дітей

  • умови сімейного виховання;
  • стан здоров’я та фізичний розвиток;
  • вікові та індивідуальні психологічні особливості — тип нервової системи, наявні здібності тощо;
  • місце дитини в системі групових взаємин;
  • події, що передували чи супроводжували конкретну ситуацію.

Зазвичай у складних суперечливих ситуаціях позиції її учасників не збігаються. І цей факт не можна залишати поза увагою під час аналізування проблем. Так, діти здебільшого керуються власною егоцентричною логікою та імпульсами емоційної сфери. Батьки найчастіше не мають визначеної позиції щодо того, що відбувається. З одного боку, вони зацікавлені, аби їхні діти навчилися гідно жити в соціумі, дотримувалися загальноприйнятих норм поведінки. Однак з другого боку — любов до дітей робить батьків поблажливими, зумовлює бажання підтримати вчинки дітей, самостійно виправдати шкоду або й узагалі відмахнутися від проблеми. Водночас позиція педагога орієнтована переважно на виконання стратегічних завдань розвитку й особистісного становлення дошкільників. Це позиція суспільства — виважена й справедлива.

Тож, зважаючи на наявність різних поглядів, варто адекватно оцінити вплив на ситуацію кожного з її учасників. Адже в одних випадках сильнішою є позиція вихователя, в інших — батьків. Звісно, найліпше, коли між педагогом і батьками є порозуміння і бажання співпрацювати задля пошуку шляхів і засобів розв’язання проблеми. Утім за певних умов можливе посилення або ослаблення тих чи тих позицій завдяки залученню практичного психолога, адміністрації дошкільного закладу тощо.

Отже, під час освітнього процесу вихователю доводиться взаємодіяти з різними дітьми і до кожної дитини потрібно знайти особливий підхід. Для цього він одночасно має співпрацювати з батьками дітей. За потреби педагог може звернутися по допомогу до практичного психолога і разом з ним детально проаналізувати всі аспекти ситуацій, що виникають у колективі дітей. Це дасть змогу адекватно інтерпретувати суть проблеми, віднайти найефективніші способи її розв’язання та підтримувати позитивні й відкриті взаємини з кожною дитиною.

 

Тест для батьків майбутніх першокласників

«Чи готові ви бути батьками першокласника?»

 Опрацьовуючи запитання  тесту, скористайтеся таблицею. Для цього закресліт ьномери тих запитань, на які ви відповіли позитивно, а потім порахуйте кількість закреслених номерів у кожному стовпчику окремо. Отриману суму запишіть у нижнюю порожнюю клітинку кожного стовпчика. У графі «Усього» поставте загальну кількість закреслених цифр.

І ІІ ІІІ ІV V
1. 2. 3. 4. 5.
6. 7. 8. 9. 10.
11. 12. 13. 14. 15.
Усього:

Отже, вибирайте близький варіант відповіді:

  1. Мені здається, що моя дитина вчитиметься гірше за інших.
  2. Я побоююся, що моя дитина часто кривдитиме інших дітей.
  3. На мій погляд, чотири уроки — непосильне навантаження для маленької дитини.
  4. Важко бути впевненим у тому, що вчителі молодших класів добре розуміють дітей.
  5. Дитина може добре вчитися тільки в тому випадку, якщо вчителька — її власна мама.
  6. Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися писати, рахувати і читати.
  7. Мені здається, що діти в цьому віці ще не здатні дружити.
  8. Боюся навіть думати про те, що дитина буде обходитися без денного сну.
  9. Моя дитина губиться, коли до неї звертається незнайома доросла людина.
  10. Моя дитина не ходить до дитячого садка і ніколи не розлучається з матір’ю.
  11. Початкова школа, по-моєму, мало спроможна чого-небудь навчити дитину.
  12. Я побоююся, що одноклассники дражнитимуть мою дитину.
  13. Мій малюк, по-моєму, значно слабкіший за своїх ровесників.
  14. Боюся, що вчителька не має можливості оцінити успіхи кожної дитини.
  15. Моя дитина часто говорить: «Мамо, ми підемо в школу разом?»

Що означають отримані цифри?

Якщо сума позитивних відповідей 4 або менше балів: у вас є всі підстави з оптимізмом зустріти перше вересня — ви самі готові визнати нову соціальну роль вашої дитини.

Якщо сума позитивних відповідей 5— 10 балів: вам бажано краще підготуватися до можливихтруднощів.

Якщо сума позитивних відповідей 10 і більше балів: подумайте над своїми відповідями ще раз, можливо, вам варто порадитися з психологом.

Що ж означають суми в стовпчиках таблиці?

Насамперед звертайте увагу на ті значення в стовпчиках, де сума 2-3 бали.

1-й стовпчик — очевидно, необхідно зайнятися іграми і завданнями, що розвивають увагу, пам’ять, мислення, дрібну моторику рук.

2-й стовпчик —зверніть увагу на те, чи вміє ваша дитина взаємодіяти з ровесниками.

3-й стовпчик — можна припустити деякі складності, пов’язані зі здоров’ям вашої дитини, але є ще час зайнятися загартувальними і зміцнювальними вправами.

4-й стовпчик — не виключена можливість того, що в дитини виникнуть труднощі в порозумінні з учителем.

5-й стовпчик — ваша дитина недостатньо самостійна, мабуть, вона занадто прив’язана до матері.

Подумайте, можливо, варто відкласти школу на рік?

Може, корисно буде пограти в школу влітку? Міркуйте, аналізуйте, радьтеся.

Успіхів вам!

 

Старші групи «Калинка», «Сонечко», Дзвіночок», «Соняшник»

Заняття № 22

Тема: Будинок із дзвіночком

Мета: продовжувати знайомити дітей з моральними рисами людей та рисами характеру, розвивати здатність співчувати іншим, формувати доброзичливе ставлення,   виховувати людяність.

  1. Вправа «Руки»

Дорослий і дитина показують руками як руки знайомляться, сваряться, миряться, жаліють одна одну.

2.Вправа «Склади розповідь»

Дорослий дає дитині сюжетну картинку. Дитині потрібно  скласти розповідь про героя картинки, наголошуючи на почуттях і емоціях героя.

  1. Вправа «Будинок із дзвіночком»

Дорослий пропонує дитині послухати вірш та обіграти його.

Стоїть невеличкий гарнюсенький дім,

Дзвіночок висить над дверими.

старенька бабуся живе в домі тім

з лагідними очима.

Тихенько ти до дверей підійди, –

Нехай задзвенить дзвіночок,

І вийде старенька і скаже:

«Зайди, проходь і сідай, синочок!»

І дасть тобі чаю вона з пирогом,

і розповість тобі казку.

Тебе проведе за поріг, а потім скаже:

«Приходь іще, будь-ласка!»…

А якщо підійдеш і кулаком

почнеш гуркотіть дверима,

то вийде з будиночку Баба-Яга

із злими-презлими очима.

Почне кричати тут Баба-Яга

З обличчям страшним, як маска.

І не скуштуєш ти пирога,

і не почуєш тут казки.

4.Вправа  «Коли я буваю злим»

Дитині пропонується пригадати, коли вона злилася.

-В яких ситуаціях це траплялося?

-Чому так було?

-Як можна боротися зі злістю?

-Чому погано, коли злишся?

5.Вправа «Чарівні перетворення Баби-Яги»

Дитині пропонується придумати історію про те як Баба-Яга стала доброю. Потім можна її намалювати.

 

НОВІ ДІТИ: практикум для батьків і фахівців

Про те, що сьогоднішні діти не такі, як іще десять років тому, говорять і досвідчені вихователі, і науковці. Багатьох сучасних до­шкільнят називають “складними”, їхні інтереси, висловлювання,вчинки нерідко не лише бентежать дорослих, а й заганяють у глухий кут. Як зрозуміти цих дітей і як взаємодіяти з ними?

Правила взаємодії з дитиною

Висловлюйте дитині свої виховні настанови наодинці — вдома, чи в приміщенні дитячого садка.

Малюку легше впоратися із самим собою в просторі кімнати, а не на безмежній території вулиці. Він краще зрозуміє інструкції дорослого, менше розпорошуватиметься його увага та мен­ше знайдеться глядачів, яким він охоче демон­струватиме свою істерику.

Погодьтеся: дитину завжди складніше заспо­коїти на вулиці, на майданчику. Крім того, там у вас там буде багато»порадників і помічників», чия думка не завжди збігатиметься з вашою, та й просто цікавих глядачів.

Будьте послідовні  й невідступні

Якщо ввели якесь правило, завжди дотримуйтесь його незалежно від настрою, втоми або зайнятості.

Дуже часто доводиться спостерігати таку кар­тину. Дорослий дозволяє дитині те, що вчора за­бороняв, щоб спокійно поговорити по телефону, закінчити якусь справу абощо. У дитячому садку так само можна спостерігати подібну помилку. Ще вчора вихователь забороняв дітям будува­ти пісочний будинок на асфальтованій алейці, а сьогодні вони встигли звести там фортецю, поки дорослі обмінювалися новинами. Дитина не може прорахувати, чому те, що не можна було вчора, можна сьогодні.

Збираючись “повчати” дитину, зважте, чи зможете досягти результату тут і зараз

Чи підходять для цього час і обстановка? Якщо ви не в змозі довести виховний процес до кінця, навіть не починайте розмову на цю тему. Не обтяжуйте дитину нескінченними за­уваженнями та окриками. Не акцентуйте увагу малюка на проблемі, спробуйте все владнати спокійно.

Дуже часто доводиться спостерігати, як до­рослі навіть не помічають, як дратують дітей, роблячи непотрібні зауваження: “Ти куди пі­шов! Не чіпай це! Сиди спокійно!”. Тільки й чути окрики, але при цьому дорослий сам нічого не робить. Пригадайте ситуацію біля телевізора або в ігровій зоні групи. Правильна поведінка дорослого — підійти до дитини й діяти разом з нею. І дарма, що їх у групі 30. Візьмете під контроль найактивніших, й інші поводитимуться спокійніше.

Роблячи дитині зауваження, використовуйте менше слів

Окриками й дистанційним керуванням дити­ну заспокоїти не можна! Говоріть тихо, чітко, двома-трьома простими реченнями. Не повто­рюйтеся.

Якщо ви кажете: “Ти куди пішов?!”, розбе­ріться із самим собою. Ви запитуєте чи заборо­няєте? Якщо запитуєте — це вам потрібно для інформації? Якщо забороняєте, продовжте: “Ти куди пішов? Туди йти небезпечно!”. І будьте на­поготові до подальших дій, якщо дитина не по­слухається

Перш ніж щось вимагати від дитини, подумайте, як ви діятимете, якщо вона вас не послухається

Це стосується як правил і принципів, уже відо­мих дитині, так і нових важливих зауважень.

І наостанок ще кілька порад.

Бажаючи переключити дитину на інший вид ді­яльності, варто попереджати її про це заздале­гідь, поки не сформується правильне розуміння інструкцій дорослих.

Суміш з поспіху, вседозволеності, батьківської безвідповідальності формує сучасного малюка запальним, нетерплячим, таким, що не визнає заборон та авторитетів.

Правильна, спланована, обміркована, усвідом­лена, послідовна й систематична поведінка дорос­лого здатна усунути аномалії поведінки дитини. Поводячись правильно, ми зможемо розви­нути у малюка саморегуляцію й самоконтроль, добру увагу, скоригувати процеси збудження й гальмування не тільки в дитини а й, як наслідок, у самого себе. Пригадується відома вчительська репліка: “Так пояснював, що й сам зрозумів”.

Зваживши все, сказане вище, маємо помірку­вати, хто ж погано поводиться.

 

Середні групи «Віночок», «Ромашка», «Веселка»

Заняття № 23

Тема:  Щастя – це вміти літати

Мета: продовжувати знайомити дітей  з поняттям “щастя”, вчити  виражати свої думки, тренінг впевненості в собі й в  своєму майбутньому,  розвивати уяву, мислення, виховувати почуття захищеності та комфорту.

Хід заняття

Вправа “Портрет у рамці”

Дитині пропонується руками зобразити рамку навколо своєї голови, потім «намалювати» (показати мімікою) портрет себе веселого, сумного, сердитого, ображеного, щасливого тощо.

Робота з казкою «Казка про воронятко» (вибачте, не встигла перекласти)

Когда-то давно в одном небольшом городке на большом тополе жила Ворона. Однажды она снесла яйцо и села его высиживать. Гнездо было без крыши, поэтому маму Ворону морозили ветра, засыпал снег, но она все терпеливо переносила и очень ждала своего малыша.

В один прекрасный день птенец застучал внутри яйца своим клювиком, и мама помогла выбраться своему Вороненку из скорлупы. Он вылупился нескладным, с голеньким беспомощным тельцем и с боль­шим-большим клювом; он не умел ни летать, ни каркать. А для мамы он был самый красивый, самый ум­ный и самый любимый, она кормила сына, согревала его, защищала и рассказывала сказки.

Когда Вороненок подрос, у него выросли очень красивые перышки, он много всего узнал из мами­ных рассказов, но он по-прежнему не умел ни летать, ни каркать.

Наступила весна, и пришло время учиться быть настоящим вороном. Мама посадила вороненка на край гнезда и сказала:

—               Сейчас ты должен смело прыгнуть вниз, взмахнуть крыльями — и ты полетишь.

В первый день Вороненок уполз в глубину гнезда и тихо плакал там. Мама, конечно, огорчилась, но ругать сына не стала. Прошло некоторое время, и уже все молоденькие воронята вокруг научились летать и каркать, а нашего Вороненка мама по-прежнему кормила, оберегала и долго-долго уговаривала пере­стать бояться и попробовать научиться летать.

Как-то этот разговор услышала Старая Мудрая Ворона и сказала молодой неопытной маме:

—               Так больше продолжаться не может, не будешь же ты всю жизнь бегать за ним, как за малень­ким. Я помогу тебе научить твоего сына и летать, и каркать.

И когда Вороненок на следующий день сел на краю гнезда подышать свежим воздухом и посмот­реть на мир, Старая Ворона тихо подлетела к нему и столкнула вниз. От страха Вороненок забыл все, чему так долго учила его мама, и стал камнем падать на землю. От испуга, что он сейчас разобьется, он открыл свой большой клюв и… каркнул. Услышав самого себя, и от радости, что, наконец, научился каркать, он взмахнул крыльями раз, другой — и понял, что летит… И тут он увидел рядом с собой маму; они полетали вместе, а потом дружно вернулись в гнездо и от всей души поблагодарили Старую Мудрую Ворону. Так в один день Вороненок научился и летать, и каркать. А на следующий день в честь своего сына, который стал совсем взрослым и самостоятельным, мама Ворона устроила большой праздник на который пригла­сила всех птиц, бабочек, стрекоз и многих-многих других, а на почетном месте важно восседала Старая Мудрая Ворона, которая помогла не только маленькому Вороненку, но и его маме.

Вопросы для обсуждения

Что почувствовал Вороненок, когда мама сказала, что ему пора летать? Как ты думаешь, Вороненок хотел летать? Чего он боялся? Почему Вороненок все-таки полетел?

Вправа “Крила”

Дорослий  просить дитину уявити, що в неї з,явилися крила, вона тепер вміє літати. Дитина закриває очі і руками зображує крила. Куди вона полетить? З ким? Що побачить? Дитина, не відкриваючи очей, придумує, а потім відкриває очі і розповідає свої фантазії . Потім можна намалювати.

Струмочок радості. Дитина і дорослий  беруться за руки, заплющують очі, і подумки передають один одному радість.

 

Для чого потрібен психолог!

         Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особистісні проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, навчальні ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети і характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.

А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?

Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об’єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.

Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає з так званими віковими кризами у розвитку дитини (рік-півтора, три-чотири, шість-сім і підлітковий період). Що відбувається в ці моменти? Віковий криза означає, що в розвитку людини відбувається різкий стрибок, що щось радикально змінюється. Мама й тато ж не встигають звикнути до цих змін, не враховують їх у спілкуванні, використовують виховні прийоми, вже не дієві в нових умовах. Все це накладається на підвищену емоційність дитини, характерну для перехідних періодів.

Капризи, агресія, впертість дитини – і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція – звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.

Що роблять дитячі психологи?

Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?

Психодіагностика
Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета – визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалюват. Може пограти з ним в захоплюючу гру – насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

Розвиваючі заняття
За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

Корекційно-відновлювальна робота
За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо малюк пережив сильний стрес – втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п.

Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка – всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

Консультування батьків та сімейне консультування
У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей – це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка.

Ще одним  напрямком роботи є просвітницький – регулярні виступи на батьківських зборах та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи.

 

Молодші групи «Ялинка», «Бджілка»

Заняття 23

Тема:  Підсумкове (останнє)

Мета: узагальнити знання дітей про емоції та почуття, відпрацьовувати навички саморегуляції, розвивати пам’ять, спонукати говорити про свої уподобання,  виховувати приязність і самоповагу

Обладнання:  магнітофон та запис спокійної музики.

Вправа “Улюблена гра ”

Дорослий пропонує дитині пригадати ігри, в які вони гралися. Наприклад гра «Пластилінчик», «Пальці-зайці», «Відгадай почуття», «Хто знає більше мирилок» тощо.

Вправа на саморегуляцію“Долонька-кулька-дощик-прапорець»”

Дорослий просить дитину перетворити свої долоньки в кульки (кулачок, ручка розслаблена), сонечко (пальці всторони, напружені), дощик (пальці вниз, розслаблені), прапорець (пальці разом, напружені).

Вправа “Ведмежатко вдень і вночі”

Дорослий пропонує дитині зобразити  ведмежатко, вночі (спить), вдень (грається). Потім сумного та щасливого, злого та доброго, маленького та великого.

Вправа “Загубилася іграшка”

  Дорослий пропонує «знайти» іграшку за описом. Голосом диктора робить об’яву по радіо: «Увага, увага, загубилася іграшка…» Далі іде опис іграшки: колір, з якого матеріалу зроблена тощо. Дитина знаходить іграшки і показує їх «Знайшла!» В кінці дорослий промовляє: «Увага, Увага, загубилася дівчинка (хлопчик)…» Далі описує дитину. Дитині потрібно зрозуміти, що мова про неї. Якщо зрозуміла, вона каже «Це Я!», якщо ні, дорослий підходить, обнімає дитину і каже: «Це ж ти, я тебе знайшов!»

Вправа “Тиха година для мишенят”

Дорослий пропонує дитині перетворитися в мишенятко. Показати, як мишенята відкусують шматочки сиру, – обідають. Гладять животики – наїлися. Показують сонним писком, що хочуть спати. Потім діти мишенята вкладаються на килимок “сплять”.

Втомилися маленькі мишенята,

Дуже хочуть вони спати.

Лапки під голівку вкладають,

Оченята закривають,

Сладко,сладко засинають.

Дихають повільно- вдих і видих,

Бачуть сни красиві – вдих і видих.

Включається музика для релаксації.

  Ось вони проснулись,

Один одному всміхнулись,

Дружно встали, потягнулись.

Нахилились, розпрямились,

Нахилились, розпрямились.

Лапки мили? Мили!

Вушка мили? Мили!

Все помили і ось вони гарненькі

Мишенята сіренькі!

Діти виконують відповідні рухи під віршик.

 

Середні групи «Віночок», «Ромашка», «Веселка»

Заняття № 22

Тема:  Я хочу бути щасливим

Мета: познайомити дітей з поняттям “щастя”, вчити  виражати свої думки, тренінг впевненості в собі й в  своєму майбутньому,  розвивати уяву, мислення, виховувати почуття захищеності та комфорту.

Хід заняття

Вправа “ Щастя – це…”

Дорослий запитує дитину: «Що таке щастя? Коли дітки щасливі?»

Бесіда на тему щастя.

Робота з казкою “Я хочу бути щасливим!” ( О.Хухлаєва)

  Жило-було маленьке кошенятко. Воно дуже хвилювалося, чи буде воно щасливим, коли виросте, і тому часто запитувало у  своєї мами:

Мамо, а я буду щасливим?

Не знаю, синочок. Я дуже б цього хотіла, але сама не знаю відповіді, так відповідала мама.

А хто знає? – запитувало знову кошеня.

Може небо знає, а може, вітер. А може сонечко знає. Вони високо, їм видніше, – так відповідала мама, посміхаюсь.

 І тоді наше кошенятко вирішило само поговорити з небом, сонечком, вітром. Воно залізло на високу березу в їхньому дворі і закричало:

Гей, небо! Гей вітер! Гей, сонце! Я хочу бути щасливим!

І тут  кошеня почуло сильний голос. Чий це був голос, кошеня не зрозуміло, але запам’ятало на все життя: “ Ти хочеш бути щасливим – тоді будеш щасливим!”

Тренінг впевненості в собі “ Я хочу бути щасливим!”

  Дорослий пропонує дитині  програти казку. В пропонує дитині стати на стільчик в середині кімнати і голосно прокричати останні слова кошенятка, а дорослий відповідає їй: “ Ти хочеш бути щасливим – тоді будеш щасливим!”

 Вправа “Медітація”

Дорослий просить дитину закрити очі уявити себе повністю щасливою. Уважно подивитися, хто є біля неї, коли вона почувається щасливою, де це відбувається, які кольори навколо. Потім взяти альбоми і намалювати себе щасливою.

Струмочок радості. Діти беруться за руки, заплющують очі, і подумки передають один одному радість

 

Хлопчики і дівчатка: чим відрізняються їх ігри і чому?

З дитинства хлопчики захоплюються машинками і цікавляться різного роду механізмами, а дівчатка грають в ляльки. Але чи дійсно це закладено в них природою? Чи ця зовнішня дія суспільства, відповідне виховання і звичні стереотипи? Давайте розбиратися. Ігри з машинками, коли усе навкруги гарчить і гуде – дійсно важливий етап в житті маленького хлопчика. Це реалізація основних чоловічих якостей і глибше усвідомлення своєї статевої приналежності. Це вихід енергії і можливість наслідувати сильного папу. Кращого засобу продемонструвати свою мужність, ніж машинка, не знайти. Автомобіль для малюка – обов’язкова частина чоловічого світу. Навіть знаючи, що жінка теж може управляти машиною, в іграх хлопчики «саджають» за кермо саме чоловіка. І навіть на картинках діти моторно виводять олівцем колеса. А з якою спритністю малюки відтворюють рев мотора! Адже чим потужніше і більше машина, тим голосніше гарчить мотор! У хлоп’ячих іграх надто багато шуму, тоді як дівчатка більшу перевагу віддають словам і діалогам. Деякі малюки виявляють цікавість до того, що ж знаходиться усередині машинки, як вона влаштована. Це пояснюється проявом здібностей карапуза до механіки, і лаяти за це дитину не коштує. Краще запропонувати цікавому малюкові влаштувати для машинки автомайстерню. Тут він може бути сильним і умілим, лагодити великі вантажівки і маленькі «легковички», навчиться користуватися викруткою і дізнається, що таке гайковий ключ. Цікаво, що хлопчик, якого виховує тільки мама або бабуся, в машини гратиме не менше. У найближчому оточенні він знайде для себе приклад – людину, яка має усі значимі чоловічі якості, і намагатиметься бути таким же. У дівчачих іграх машинка теж є присутньою, але швидше як транспорт для ляльки. Дівчинка може наслідувати маму, якщо мама водить машину. Її лялька так само їздитиме за покупками, возитиме пупсів-діточок. Причому дівчинці все одно, яка потужність у машини, головне, щоб вона була красива. В цілому, ігри з машинками дуже важливі як для хлопчиків, так і для дівчаток. Завдяки таким іграм, у дитини розвивається уміння орієнтуватися в просторі, діти швидше освоюють поняття «вправо» і «вліво», кольори, рахунок, розвивають свої творчі здібності і фантазію. Основним транспортним засобом для ляльок у дівчаток все ж виступає візочок. Дівчинка уявляє себе дорослою, як мама, наслідує маму. Крім того, коли малятко тільки вчиться ходити, коляска служить помічницею і підтримкою дитині. До речі, хлопчикам теж не перешкодить така корисна іграшка, і багато хлопчиків виявляють цікавість до неї, яку не треба присікати. Дозвольте дитині отримати задоволення від цікавого і благотворного заняття. Підсвідомо в чоловіка природою закладено бути першим і сильним. Тому хлопчиків так притягає боротьба і в цілому спортивні ігри. Адже тут можна показати свою спритність і довести силу, навчитися постояти за себе і захистити друга. У наш час хлопченяті просто необхідно навчитися чинити опір можливим кривдникам, тому батьки найчастіше віддають малюків в різні спортивні секції і на східні єдиноборства. По суті, дитині з малих років необхідно прищеплювати любов до спорту і здорового способу життя, враховуючи наш час і нинішнє основне проведення часу молоді. І звичайно ж, хлопчики обожнюють ходити з папою на футбол, де збирається чоловіча компанія. Адже папа навчить робити дриблінг на заздрість іншим хлопченятам, із задоволенням поганяє м’яч і покаже, як забити гол. Дівчатка ж, у більшості своїй, отримують задоволення від танців – адже дівчинка має бути гнучкою, мати красиву осанку і легку ходу. Частіше, ніж хлопчики, вони займаються музикою, малюванням. Захоплюються рукоділлям, плетуть з бісеру прикраси і шиють для ляльок наряди. Безумовно, і хлопчикам корисні такі заняття для дрібної моторики, але навряд чи батьки стануть віддавати хлопчика на бісероплетіння. Ще хлопченята, поза сумнівом, люблять ігри зі зброєю. Адже зброя – ознака мужності, сили. Будь-яка палиця, що опинилася в руках хлопчика, послужить шпагою або кулеметом. Дівчатка найчастіше до зброї байдужі. Хіба що водяний пістолет буде ним цікавий. Хлопчики – дослідники по суті, вони вправно деруться по сходах, влізають на огорожі і дерева, бігають один за одним. Їм потрібно більше простору для ігор, ніж дівчаткам. Дівчаткам же досить маленького куточка, щоб спорудити ляльковий будиночок і розкласти свої «скарби». Ігри дівчаток в основному пов’язані з ляльками. Причому, якщо раніше дівчинки грали в пупсів, радянських ляльок і легендарних Барбі, то тепер підростаюче дівчаче покоління вважає за краще в основному ляльок з мультсеріалів – ляльок Братц, Вінкс, Мокси, що заполонили ляльковий ринок, мають частенько особу з японського аніме і безліччю аксесуарів. Для хлопчиків теж є свої ляльки-супергерої: Бетмен, Людина-павук. Також, з новим віянням моди «hand made», сталі популярні ляльки Тільди. Та і раніше ганчіркові ляльки були улюблені для багатьох. У моєму дитинстві були, серед інших, ляльки паперові, з величезним гардеробом і паперовими будинками. А у дворі з подружками ми частенько споруджували ляльок з квітів і бутонів. Лялька – не просто іграшка, а друг, якому дівчинка може розповісти свої секрети, поділитися почуттями і переживаннями. Саме у дошкільному віці формується здатність розуміти інших, контактність, довіра до світу. Гра з лялькою розвиває пізнавальні здібності, наявні навички. Дитина імітує поведінку мами, повторюючи з лялькою ті ж дії, які мама здійснює з ним: годує кашею, купає, одягає, вколисує. Разом з лялькою дитина легше освоїть столовий етикет, зацікавиться горщиком, та і просто навчиться спілкуванню. І навіть якщо хлопчик віддає перевагу іграм з ляльками, а дівчинка тягнеться до «хлоп’ячих» іграшок, нічого тут негожого немає. Це зовсім не означає, що хлопчик «якийсь не такий», адже він майбутній папа і вчиться соціальним стосункам, йому цікава лялька як маленька модель людини, його подібність. Встановлені старі стереотипи даються взнаки, і частенько папи опираються таким «нечоловічим» іграм. Дитині корисно і треба грати в ті ігри, в які йому хочеться, розширювати свій кругозір і придбавати навички. Украй важливо чути і розуміти свою дитину, а не нав’язувати йому свої переваги. Не позбавляйте дітей дитинства. Будь-яка іграшка є моделлю дорослого життя і корисна малюкові. Розподіляючи ігри за статевою ознакою, ви лише розвинете комплекси у дитини і спровокуєте невроз. Адже усі наші комплекси родом з дитинства. Підводячи підсумок, слід зазначити, що на перевагу дитиною тієї або іншої гри впливає як природний чинник, так і соціум. Природою заведено, що хлопчик віддасть перевагу іграм, пов’язаним з технікою і машинами, як і усі майбутні чоловіки, а дівчинка – як майбутня мама і хранителька домівки – лялькам. Хлопчики і дівчатка, граючи, наслідують папу і маму, відповідно. Вони неусвідомлено вибирають ігри, імітуючи наочні приклади з життя. Так, деякі дівчатка починають цікавитися чоловічими іграми – адже у сучасному світі жінка намагається освоїти і уміти усе, а хлопчик, граючи в ляльки, знайомиться з різними життєвими ситуаціями.

В роду Самар жил один нанаец – Ла. Была у него дочка, Айога. Красивая девочка. Все ее любили. И все говорили, что красивее дочки Ла никого нет – ни в этом, нив каком другом стойбище. Айога загордилась. Стала разглядывать себя. И понравилась сама себе. Смотрит – и не может оторваться. Глядит – не наглядится. То в медный таз начищенный смотрится, то на свое отражение в воде.

Совсем ленивая стала Айога. Все любуется собой. Вот однажды говорит ей мать:

– Принеси воды, дочка!

Айога отвечает:

– Я в воду упаду.

– А ты за куст держись, – говорит ей мать.

– Куст оборвется, – говорит Айога.

– А ты за крепкий куст возьмись.

– Руки поцарапаю…

Говорит Айоге мать:

– Рукавицы надень.

– Изорвутся, – говорит Айога.А сама все в медный таз смотрится – какая она красивая!

– Так зашей рукавицы иголкой.

– Иголка сломается.

– Возьми толстую иголку, – говорит отец.

– Палец уколю, – отвечает дочка.

– Наперсток возьми…

– Наперсток прорвется.

Тут соседская девочка говорит матери Айоги:

– Давай за водой схожу, мать!

Пошла девочка на реку и принесла воды, сколько надо.

Замесила мать тесто. Сделала лепешки. На раскаленном очаге испекла. Увидела Айога лепешки, кричит:

– Дай мне лепешку, мать!

– Горячая она, руки обожжешь, – отвечает мать.

– А я рукавицы надену, – говорит Айога.

– Рукавицы мокрые…

– Я их на солнце высушу…

– Покоробятся они, – отвечает мать.

– Я их мялкой разомну.

– Руки заболят, – отвечает мать. – Зачем тебе, дочка, трудиться, красоту свою портить? Лучше я лепешку той девочке дам, которая рук не жалеет.

Взяла мать лепешку и отдала соседской девочке.

Рассердилась Айога. Пошла на речку. Смотрит на свое отражение в воде. А соседская девочка сидит на берегу, лепешку жует. Потекли слюнки у Айоги. Стала она на ту девочку оглядываться. Шея у нее вытянулась – длинная стала. Говорит девочка Айоге:

– Возьми лепешку, Айога, мне не жалко.

Разозлилась Айога на девочку. Зашипела. Замахала руками, пальцы растопырила, побелела вся от злости. Так замахала руками, что руки в крылья превратились.

– Не надо мне ничего-го-го! – кричит.

Не удержалась на берегу. Бултыхнулась в воду Айога и обратилась в гуся. Плавает и кричит:

– Ах, какая я красивая! Го-гого-го! Ах, какая я красивая…

Плавала, плавала, пока по-нанайски говорить не разучилась. Все слова забыла. Только имя свое не забыла, чтобы с кем-нибудь ее, красавицу, не спутали. Кричит, чуть людей завидит:

– Айога-га-га! Айо-га-га-га!

 

Старші групи «Калинка», «Сонечко», Дзвіночок», «Соняшник»

Заняття № 22

Тема: В гостях у дракончика

Мета: продовжувати знайомити дітей з моральними рисами людей та рисами характеру, розвивати здатність співчувати іншим, формувати доброзичливе ставлення,   виховувати людяність.

Вправа «На якого казкового героя схожий мій друг»

Назви своїх найкращих друзів і порівняй їх з героями казок.. На якого казкового героя схожий твій друг.

2.Вправа «Настрій дракончика»

Дорослий пропонує уявити дракона з 7 головами, кожна з них має різний настрій (сумна, весела, сердита,  спокійна, здивована, ображена, здивована), потім пропонує придумати, що трапилось, з кожною головою, що у неї такий настрій.

Вправа «Летіли дракончики»

Для гри потрібно більше 3 –х гравців.

Всі стоять у колі, виставивши долоні вперед, ведучий торкається долоней кожного гравця, промовляючи:

Летіли дракончики,

Їли пончики,

скільки дракончиків,

стільки і пончиків.

На останнє слово, той, кого торкнулися, називає число від 1 до 10. Ведучий продовжує торкатися долоней, рахуючи до загаданого числа. Той , на кого випадає це число, повинен сховати долоні за спину, а ведучий буде намагатися вхопити їх.

Вправа «Розфарбуй дракончика»

Дитина отримує силует дракончика. Потрібно його розфарбувати і придумати їм’я, розказати про його настрій, що він полюбляє тощо.

 

Старші групи «Калинка», «Сонечко», Дзвіночок», «Соняшник»

Заняття № 21

Тема: З ким не хочеться дружити

Мета: продовжувати знайомити дітей з моральними рисами людей та рисами характеру, розвивати здатність співчувати іншим, формувати доброзичливе ставлення,   виховувати людяність.

Запитання:

– Що таке характер?

– Які бувають риси характеру? (сміливий, рішучий, боязкий, ледачий, роботящий, дружній, жадібний, вередливий, брехливий, чуйний, совісний, чесний, товариський, вимогливий, гостинний, привітний, невитриманий, уважний, крикливий)

– Якого друга ти вибрав би собі, з якими рисами характеру?

– А з якої людиною ти не хотів би товаришувати?

2.Слухання і обговорення вірша.

Іванко бігає, дуріє,

А як скажеш: «Поможи!»

За хвилинку захворіє,

Зігнеться і вже лежить.

– Захворів, я, помираю!

Бачиш – кроку не ступну,

Ось, полежу, подрімаю,

Як одужаю – гукну!

– Як ти думаєш, Іванко – добрий друг?

– Чому? Чи хотів би ти мати такого друга?

– Як можна назвати Іванка? (ледар, брехун)

– Що можна порадити Іванку, щоб з ним хотілось би дружити?

Слухання вірша «Попрохайко»

Просить вдень і уночі

Попрохайко: «Дай мені!

Дай шматочок пиріжка,

Дай ковточок молочка,

пів банана, пів редиски,

пів цукерки, пів сосиски,

пів картинки, пів лінійки,

пів машинки, півкопійки…»

– Чи подобається попрохайко?

– Як можна йому допомогти?

Етюд «Інтонація»

Дорослий пропонує дитині з різною інтонацією попросити «Дай шматочок пиріжка, дай ковточок молочка!»(весело, сумно, здивовано, із злістю, сердито, спокійно, ображено)

Вправа «Парне малювання».

Дорослий і дитина разом розфарбовують половинки метелика. Старатися домовлятися без слів, якими кольорами розфарбовувати крила метелика.

 

Якщо ви виховуєте “маленького живчика”

Майже всі діти люблять багато рухатися, непосидючі, нетерплячі й часто неуважні. Утім, щонайменше у 3% дітей ці характеристики виражені надмірно і невідповідно віку, а тому призводять до значних поведінкових проблем. Батьки нерідко звертаються до лікарів із приводу підвищеної рухової активності дитини, яка важко піддається контролю і корекції. У медицині подібні стани позначаються як гіперактивність або розгальмованість. Історично вони мають багато назв і синонімів – мінімальна мозкова дисфункція, синдром психомоторної розгальмованості, гіперкінетичний розлад тощо.

Цьому питанню присвячено багато спеціальних досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Що це таке і чому виникає? Гіперактивність вважається нормальним фізіологічним явищем, чи це одна з ознак хвороби?

Слово «гіперактивність» походить від грецького hyper – багато і латинського activus – діяльний. Отже, гіперактивність у дослівному перекладі означає «підвищена діяльність». у медичному розумінні гіперактивність у дітей – підвищений рівень рухової активності у дітей у школі та вдома. Це може бути як природнім проявом фізіологічних потреб дитини (особливо молодшого віку) до руху, виникати під впливом конфліктних психотравмуючих ситуацій і недоліків виховання, так і проявитися з першого року або навіть із перших місяців життя.

Установлено, що при гіперактивності дитини перебіг вагітності в матері часто був ускладненим: виражені токсикози вагітності, соматичні захворювання, недотримання режиму праці й відпочинку тощо.

Відомо, що піклуватися про здоров’я дитини слід ще до її народження. Адже життя дитини починається не з народження, а з перших днів вагітності. І нині у деяких країнах Сходу вік обчислюють із моменту зачаття. Наукою доведено, що певні захворювання дітей можуть виникати ще в допологовий період, під час розвитку в утробі матері. Неправильний спосіб життя, неповноцінне харчування матері, нестача вітамінів і амінокислот порушують розвиток майбутньої дитини. Вагітній жінці, як ніколи, слід бути обережною в застосуванні різних лікарських препаратів, особливо таких, як психотропні засоби, снодійне, гормони.

Також доведено, що у виникненні дитячої гіперкативності важливу роль відіграють спадкові чинники. При детальному розпитуванні дідусів і бабусь нерідко вдається з’ясувати, що батьки їх онуків також у дитинстві були гіперактивними або мали подібні неврологічні порушення.

Рух є одним з проявів життєдіяльності організму, що забезпечує його звязокіз зовнішнім середовищем. Як відомо, з віком рухова активність людини піддається фізіологічним змінам. Вона особливо розвинена у дітей 3-4 років життя і значно сповільнюється в літньому віці. Усе це має конкретне фізіологічне пояснення. У дітей молодшого шкільного віку процеси гальмування виражені слабо. Унаслідок цього малята не можуть тривалий час зосередити увагу на одному предметі або одній грі. Прагнення пізнати все , що оточує, багато в чому ще невідоме, спонукає дітей часто змінювати рід занять. Вони постійно в русі, їм хочеться все побачити, до всього доторкнутися, навіть зламати, щоб заглянути всередину. Через малу рухливість основних нервових процесів (збудження та гальмування) дитині 2 -5 років важко зупинити свою діяльність. якщо ж дорослі, втручаючись, несподівано переривають її заняття та ще й кричать або карають, у дитини часто виникає реакція протесту у вигляді плачу, крику, відмови виконати вимоги батьків. Це фізичне, нормальне явище. Тому не слід намагатися обмежити природну рухливість дитини. Якщо вам заважає крики дитини або шум, що створюється під час гри, намагайтеся відволікти її чим – небудь іншим, цікавішим, але не вимагайте негайно припинити заняття чи гру.

Батьків у деяких випадках хвилює рухова активність дитини. Вони бачать інших дітей також віку, які можуть бути спокійнішими і менш рухливими. Тоді з цими побоюваннями мати повинна звернутися до лікаря (дитячого невролога, психіатра), який її заспокоїть і щось порадить. Тільки лікар може розсіяти ваші сумніви, зробити правильний висновок про стан здоров’я дитини і, якщо потрібно, призначити лікування. Не слід займатися самолікуванням без рекомендації лікаря!

Варто зауважити, що гіперактивність у дітей виникає внаслідок різних зовнішніх дій. У подібних випадках батьки відзначають, що раніше спокійна дитина раптом стає надмірно рухливою, неспокійною, плаксивою. Це собливо часто трапляється під час першої фізіологічної кризи у віці від 2до 4 років. Причиною гіперактивнсті можуть бути різні захворювання, зокрема нервової системи, але найчастіше – це недоліки виховання.

Останні можна розподілити на три групи:

  • Занадто суворий (такий, що пригнічує) стиль виховання;
  • Гіперопека;
  • Відсутність єдиних вимог, що дотримуються всі члени сім’ї.

Одна з причин гіперактивності – виховання, коли дітям дозволяється робити все, і вони не знають спочатку ніяких заборон. Така дитина є кумиром сім’ї. Але на певному етапі батьки переконуються в тому, що виховання було неправильним, і вирішують змінити ставлення до дитини: висунути певні вимоги й обмеження, зламати старі звички, укорінені роками.

Виховати дитину нормально і правильно набагато легше, ніж перевиховати. Перевиховання вимагає більшого терпіння, сил і знань,і не всім батькам це під силу. Нерідко під час перевиховання дитини, особливо якщо воно здійснюється не зовсім правильно, у дітей можуть виникати різні невротичні реакції, зокрема гіперактивність, негативізм, агресивна поведінка. У більшості подібних випадків не потрібне спеціальне лікування, досить правильно побудувати взаємини з дитиною, бути постійним у вимогах.

На жаль, трапляються так звані соціально запущені сім’ї стосовно дитини, коли нею взагалі займаються мало, часто без причини карають, висувають непосильні вимоги. Якщо при цьому діяти є свідками сварок між батьками та до того ж одним із них або обоє страждають від алкоголізму, то причин для гіперактивності й інших невротичних розладів більш ніж достатньо.

Утім, дітям із гіперактивним розладом можна допомогти. Надання допомоги завжди має носити комплексний характер і поєднувати різноманітні підходи. Сучасні методи психологічної допомоги та медикаментозної терапії, грамотно застосовані у тісній співпраці з батьками і педагогами, можуть суттєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися і реалізовувати себе. Необхідними умовами для цього є своєчасність, послідовність і довготривалість у наданні допомоги, але найголовніше полягає в тому, що дорослим ніколи не слід утрачати надію на успіх дитини.

Найпершим і найважливішим кроком у допомозі дитини є вчасна діагностика гіперактивності, а також обізнаність батьків щодо причин і проявів цього розладу та ефективних способів допомоги.

Поради батькам:

  1. У своїх стосунках з дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її, коли вона заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.
  2. Уникайте повторень слів «ні» й «не можна».
  3. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м’яко.
  4. Давайте дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона змогла його завершити. Розподіляйте роботу на короткі,але часті періоди.
  5. Давайте короткі, чіткі, але конкретні інструкції. Щоб підкреслити усні інструкції, використовуйте зорову стимуляцію.
  6. Заохочуйте дитину на виконання нею будь-яких видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
  7. Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.
  8. Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня.
  9. Давайте завдання на початку дня, а не ввечері.
  10. Намагайтеся у вечірній час обмежити фізичну активність.
  11. Уникайте, за можливістю, скупчення людей.
  12. Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером.
  13. Оберігайте дитину від утоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
  14. Дайте дитині можливість витратити надлишкову енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.

 

Середні групи «Віночок», «Ромашка», «Веселка»

Заняття № 21

Тема:   Країна доброти

Мета: познайомити дітей з поняттям “доброта”, вчити  виражати свої думки, вчити входити в образ метелика,  розвивати уяву, мислення, виховувати почуття красоти та легкості, бажання жити серед доброти.

Хід заняття

Привітання.

Вправа “Що буде, якщо…”

Дорослий пропонує дитині уявити різні чарівні ситуації і розказати про них.

– Що буде, якщо?

  • Раптом до зайця підійде вовк і скаже: “Дозвольте запросити вас на день народження”;
  • У ведмедя з’являться крила;
  • Лиса започне кричати “Кукареку!”
  • Леопард, який зустрів мишку, запитає: ”Можна з вами подружитись?”

Вправа “Метелики”

Дорослий просить дитину “перетворитися” на метеликів и показати життя метеликів згідно його розповіді: “Світить яскраве сонечко. Метелик тільки що прокинувся. Він розправляє плечі,  потягується, перевіряє свої ніжки. Йому радісно. Він починає махати крильцями повільно, потім швидше і швидше, а потім піднімається у повітря. Він летить в теплому-теплому радісному повітрі. Тепле сонечко гріє його крильця. Від радості він сміється: “який чудовий день!” Ось він побачив квіточку, сів, склав крильця і вдихує її аромат: як гарно пахтить!  Мабудь, квіточці теж радісно. Темніє. Метелик сідає, складає крильця і засинає. Навколо темно-темно. Темна нічь. Нічого не видно. Метелику холодно. Він тремтить. Йому сниться страшний сон. Але настає ранок.  Промінчик сонця торкається його оченят. Метелик прокидається, відкриває очі…” Далі історія про метелика повторюється. Потім ведучий перетворює метеликів знову в дітей.

Вправа “Країна доброти”

Дитині пропонують  закрити очі і уявити, що вонапотрапила в країну доброти, де всім добре. Потрібно придумати людей і тварин, які живуть у цій країні, який у них настрій. Через декілька хвилин дитина відкриває очі і показує придуманих персонажів , а потім малює країну Доброти.

Вправа “Струмочок радості”

 

Молодші групи «Ялинка», «Бджілка»

Заняття 22

Тема:  Радію разом з природою

Мета: продовжувати знайомити дітей з почуттями природи, вчити саморегуляції, виховувати самоповагу, бережливе відношення до природи.

Обладнання:  магнітофон та запис спокійної музики.

Вправа “Походи як… ”

Дорослий пропонує дитині показати тілом різні природні явища: пострибати як веселий дощик, походити як сумний дощик, показати руками як рухаються веселі сніжинки, сумні сніжинки, потім придумати, як можна показати вітерець, сонечко…

Вправа “Не дам!”

Дорослий просить дитину зобразити голосом різні природні явища. Як може сказати «Дай мені іграшку!» дощик, грім, пташеня. Потім відповідають «Не дам!» голосом хвиль, вітерця, кошенятка.

Вправа “Пташеня в шкарлупці”

Дорослий пропонує дитині зобразити  пташенятко, яке знаходиться в шкарлупці (сісти на килимок, притулити голову до колін, ручками обійняти себе). Далі дорослий продовжує: «Наше пташенятко підростає швидко, швидко, ось йому вже тісно в шкарлупці. Воно рухається, наче б то хоче сказати «Випустіть мене!». Тоді до пташенятка підходить мама-пташка (дорослий) і розбиває шкарлупку, допомагає вийти. Пташеня вилізає, трусить руками і ногами. Мама йому радіє, обнімає. Потім пташенятко засинає, мама його ласкає зі словами «Яке гарне пташенятко!»

Вправа “Танок радості”

Дорослий і дитина зображують веселих горобчиків. Вони весело танцюють під музику. Стрибають як горобчики у веселу погоду, підставляють боки сонечку, гріють свої крильця. Потім показують маленьких кошеняток, які радіють сонечку, відганяють лапкою сонячних зайчиків. Потім показують як маленькі дітлахи граються на сонячній прогулянці.

Вправа “Тиха година для мишенят”

Дорослий пропонує дитині перетворитися в мишенятко. Показати, як мишенята відкусують шматочки сиру, – обідають. Гладять животики – наїлися. Показують сонним писком, що хочуть спати. Потім діти мишенята вкладаються на килимок “сплять”.

Втомилися маленькі мишенята,

Дуже хочуть вони спати.

Лапки під голівку вкладають,

Оченята закривають,

Сладко,сладко засинають.

Дихають повільно- вдих і видих,

Бачуть сни красиві – вдих і видих.

Включається музика для релаксації.

Ось вони проснулись,

Один одному всміхнулись,

Дружно встали, потягнулись.

Нахилились, розпрямились,

Нахилились, розпрямились.

Лапки мили? Мили!

Вушка мили? Мили!

Все помили і ось вони гарненькі

Мишенята сіренькі!

Діти виконують відповідні рухи під віршик.

 

Молодші групи «Ялинка», «Бджілка»

Заняття 21

Тема:    Природа вміє плакати.

Мета: продовжувати знайомити дітей з почуттями природи, вчити саморегуляції, виховувати бережливе відношення до природи.

Обладнання:  магнітофон та запис спокійної музики.

Вправа “Ім’я шепоче вітерець”

Дорослий просить уявити, що з дитиною хочуть познайомитись і подружитися хвилі (струмочок, калюжа). Попитати дитину, як може розмовляти хвилі, наприклад, «плесь-плесь-плесь». Дорослий називає по імені дитину, маму, тата… і додає дуже тихенько звуки хвиль «Таня плесь-плесь-плесь!» Спитати з ким ще хочуть привітатися хвилі (пригадати друзів, рідних дитини). Потім дорослий і дитина разом вигадують, як може привітатися струмочок (дзінь-дзінь-дзінь), калюжа (хлюп-хлюп-хлюп).

Вправа “Крапелька, сніжинка, льодинка»”

За прикладом дорослого дитина показує крапельку (руки вгору півколом, м’які), сніжинку  (руки в сторони, м’яко рухаються), льодинку (Руки вгору, напружені). Дорослий слідкує, щоб чергувалося напруження, розслаблення, легкі рухи, завмирання.

Вправа “Коли природа плаче”

Дорослий розповідає дитині, що природа теж вміє плакати, коли її хтось ображає, так само,як плачуть дітки, коли їх ображають. Коли природа може плакати?

Вправа “Ображений кущик”

         Дорослий просить дитину зобразити кущик, у якого зламані гілочки. Дитина показує,як боляче кущику, як він сумує. Дорослий руками  або словами жаліє «кущик».

Вправа “Тиха година для мишенят”

Дорослий пропонує дитині перетворитися в мишенятко. Показати, як мишенята відкусують шматочки сиру, – обідають. Гладять животики – наїлися. Показують сонним писком, що хочуть спати. Потім діти мишенята вкладаються на килимок “сплять”.

Втомилися маленькі мишенята,

Дуже хочуть вони спати.

Лапки під голівку вкладають,

Оченята закривають,

Сладко,сладко засинають.

Дихають повільно- вдих і видих,

Бачуть сни красиві – вдих і видих.

Включається музика для релаксації.

         Ось вони проснулись,

Один одному всміхнулись,

Дружно встали, потягнулись.

Нахилились, розпрямились,

Нахилились, розпрямились.

Лапки мили? Мили!

Вушка мили? Мили!

Все помили і ось вони гарненькі

Мишенята сіренькі!

Діти виконують відповідні рухи під віршик.

 

Що таке психологічна готовність до навчання у школі?

Дитина, що вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному й соціальному відношенні, вона має досягти певного рівня ро­зумового й емоційно-вольового розвитку. Навчальна діяльність потребує не­абияких зусиль, певного запасу знань про навколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища довкілля, уміти планува­ти свою діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливими є і позитивне став­лення малюка до навчання, і здатність до саморегуляції поведінки та прояву вольових зусиль. Тому поняття «готовність дитини до школи» ми розглядаємо як комплексне, багатогранне і таке, яке охоплює всі сфери життєдіяльності майбутнього першокласника.

Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи.

Педагогічна готовність — це запас знань, умінь і навичок, наявний у дити­ни на момент вступу до школи. Під цим, як правило, мається на увазі уміння читати, рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.

У  психології виділяють такі взаємні компоненти психологічної готовності дитини до шкільного навчання : мотиваційна, фізіологічна, інтелектуальна, емоційно – вольова та соціальна.

  • Мотиваційна готовність виявляється у настроях дитини, її прагненні, ба­жанні йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги шко­ли, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.
  • Фізіологічна готовність означає достатній рівень розвитку психофізіоло­гічних (рівень сформованості дрібної моторики), фізіологічних (ріст, вага, кількість постійних зубів) й анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров’я (фізіологічна зрілість). Цей рівень пови­нен забезпечити витримування дитиною відповідних навантажень і стиму­лювати до подальшого розвитку. Важливою складовою даного компонента є соматичне і психічне здоров’я дитини, сформованість навичок здорового способу життя.
  • Інтелектуальна готовність пов’язана з відповідним рівнем розвитку піз­навальної сфери дитини. Але не лише з рівнем, який досягнуто: важливим є фактор здатності цієї сфери до подальшого розвитку, утворення вищих психічних функцій, нових міжфункціональних психологічних систем.
  • Емоційно-вольова готовність визначається рівнем сформованості довіль­ності основних психічних процесів та поведінки, самоорганізованістю, зосе­редженістю, умінням контролювати свої емоції.
  • Соціальна готовність означає адекватність дитини, її здатність жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та до­тримання правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі, толерантність, емпатія тощо).

Рівень розвитку психологічної готовності дитини до шкільного навчання є дуже важливим показником. Ми виходимо з позиції, що, в цілому, всі психічно здорові діти шестирічного віку можуть навчатися у загальноосвітній школі. Але індивідуальна діагностика рівня психологічної готовності (та окремих її елементів) дозволяє вчителям і батькам більш змістовно і продуктивно підхо­дити до вирішення завдань, формування навчальної діяльності дитини, а от­же, і подальшого її розвитку.

Для шестирічних дітей з високим рівнем психічного розвитку найбільш ти­повим є кооперативно-змагальний характер спілкування з однолітками, довільність у сфері взаємодії з дорослими та відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості, крім того, принципово важливим є:

  • сформовані прийоми ігрової діяльності;
  • розвинена соціальна активність, засвоєні моральні та поведінкові норми;
  • розвинена уява;
  • високий рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення.

Необхідно наголосити на неправомірності досить поширеної ви­моги до дітей, що вступають до школи, вміти читати, писати. Ці вміння формуються в школі. В дошкільний же період закладаються ті перед­умови, які дозволяють дитині більш-менш швидко усього цього навчи­тися. Такими передумовами є її загальний психічний розвиток. Важли­вою складовою його є особистісна зрілість дитини, яка виявляється у позитивному ставленні до перспективи стати учнем, бажання стати до­рослою і виконувати учнівські обов’язки та здатність підпорядковувати свої дії певній меті.

Усі ці характеристики готовності дитини до навчання шкільного типу інтегруються у її здатності довільно регулювати свої дії у процесі виконання пізнавальних завдань, які лежать в основі навчальних.

 

Середні групи «Віночок», «Ромашка», «Веселка»

Заняття № 20

Тема:   Я люблю свою Землю.

Мета:  закріплювати знання дітей про емоції, вчити зображувати свої почуття різними способами,   розвивати уяву, пам,ять, мислення, виховувати приязні почуття до інших людей.

Вправа “ Вулкан”

 Дорослий пропонує дитині зобразити «вулкан», який спить, прокидається і викидає лаву. Дитина присідає навпочіпки, “спить”. Це – вулкан. Потім потроху піднімається з гудінням – вулкан прокидається. Дорослий допомагає  “вулкану” звуками Землі. Потім дитина різко підскакує, піднімаючи руки вгору, начебто викидає все, що їй непотрібно, потім присідає і знову засинає. Після цього, дорослий запитує, що вона викинула: може непотрібні почуття, думки, а може щось інше? (Злість, сум, впертість, погані слова, погані вчинки, баловство).

Робота з казкою “Як зайчик свій дім шукав…”

Дорослий читає казку

 Жив в одному лісі маленький зайчик. Грався він якось на галявинці, але настав вечір, і всі звірята розійшлись по домівках.   “А в мене немає домівки”, – подумав зайчик і пішов її шукати. По дорозі зустрів білочку. “Білочка, а у тебе є домівка, пусти мене переночувати!” – попросив зайчик. “Ось дивись, який у мене дім! (діти показують дупло руками), у тебе теж повинен бути свій дім, я тебе не пущу!”  Пішов зайчик далі, назустріч йому мишеня. Мишенятко свій будиночок показало, а до себе не пустило. Дійшов зайчик до села, зустрів Іванка, подивився і на його будиночок (руки над головою, куточком) і зовсім засумував. Раптом чує голос з під ніг «Я – твій дім!» Подивився зайчик навкруги – немає нікого «Хто ти ?» – злякався зайчик. « Я – планета Земля. Я – і твій будинок, і білочки,  і мишенятка, і хлопчика Іванка, і всіх людей і рослин. Я – твій будинок. Я захищаю тебе». Зрадів зайчик і побіг розказати про це і білочці, і мишенятку і хлопчику Іванку, всім людям і всім рослинам

Вправа “ Хто живе на планеті Земля?”

 Дорослий просить просить придумати і показати всіх (пантомімою), хто живе на планеті Земля. Дорослий відгадує , хто це може бути.

Вправа “Прикрашаємо Землю”

Дитина прикрашає чорно-білий малюнок Землі (схематично, можна просто коло). Можна використовівати пластилін, папір, олівці, фломастери, фарби.                                                                                                                                     

Вправа “Струмочок радості”

 

Подолання соромязливості через розвиток комунікативних умінь дітей дошкільного віку

Допомога дитині в подоланні сором’язли­вості – нелегке завдання для  психолога, але його можна розв’язати. Зупинимося на роботі психолога з подолан­ня сором’язливості в старших дошкільників та молодших школярів.

Найефективніший засіб впливу на сором’язливих, неконтактних дітей – групові форми роботи, метою яких є:

– формування стійких поведінкових меха­нізмів, що забезпечують дитині на доступному їй рівні стабільність у саморегуляції внутрішніх афективних процесів та емоційну адекватність у контактах з навколишнім світом;

– тренування взаємодії дитини з дорослими й дітьми.

На першому етапі найголовнішим завданням психолога є встановлення емоційного контакту із сором’язливою дитиною. Насамперед необхідно з’ясувати, у яких випадках дитина не хоче спілкуватися, а в яких не може. Для цього потрібно завоювати її довіру, змусити забути про негативний досвід, відновити і зміцнити потребу в спілкуванні.

Спілкування має відбуватися у спокійній атмосфері. Тому важливо, щоб дизайн приміщення, в якому проводять заняття, сприяв соціальним контактам дітей.

Універсальний засіб навчити спілкуватися – гра, оскільки вона може змінити ставлення людини до себе та інших, її психічне самопочуття, соціальний статус, способи вза­ємодії в колективі.

 

Ігри для сенсорної стимуляції

«Чарівні перевтілення»

Діти стоять у колі.

Психолог. Чарівник перетворив вас на вітер. Спробуйте зобразити:

а)       злий зимовий вітер:

б)       осінній холодний вітер;

в)       теплий, ласкавий літній вітерець.

Психолог бере участь у грі й коментує дії дітей.

Зобрази відгадку

Психолог. Зараз ми з вами спробуємо від­гадати загадки. Не можна вимовляти відгадку вголос. Треба мовчки, за допомогою жестів і міміки, зобразити предмет, про який ітиметься в загадці.

Ніг немає, а ходить, рота немає, а скаже – коли спати, коли вставати, коли роботу починати. (Годинник.)

Біжать по доріжці Дошки та ніжки. (Лижі.)

Спочатку завдання виконують тільки охочі. Потім вибирають один з варіантів відповіді. Усі діти, стоячи в колі, зображують предмет, озвучуючи свої дії.

Тварини, які співають

Психолог. Уявіть, що тварини вміють співати. Як, на вашу думку, звучатиме пісня «Усмішка» (муз. В. Шаїнського, сл. М. Пляцковського) у виконанні корови; «Пісня про коника-стрибунця» (муз. В. Шаїнського, сл. Н. Носова) у виконанні собаки?

Дорослий може дати зразок: показати, як би кішка співала «Пісню крокодила Гени» (муз. В. Шаїнського, сл. А. Тимофєєвського).

Дощик

Перед кожною дитиною – ванночка й лійка з водою.

Психолог. Ви – дощові хмаринки, що пливуть по небу.

Діти ходять по колу, зображуючи хмаринки.

Психолог допомагає дітям озвучити їхні дії:

«Я – хмаринка, хмаринка, хмаринка. Я – хмаринка, схожа на слона (зайчика тощо)»

Після сигналу усі зупиняються й беруть лійки.

Психолог. А тепер пішов маленький веселий дощик. Кап-кап-кап.

Вгадай, хто це (що це)

Дитині зав’язують очі, і вона навпомацки має визначити, хто перед нею стоїть (який предмет перед нею лежить).

 

Подолання страху

Сором’язливі діти бояться рухатися, тан­цювати під музику, тому вправи, що сприяють подоланню    цього    страху,    ускладнюють поступово.

  1. Діти виконують ритмічні дії (напри­клад, зображують осіннє листя, яке опадає з дерев). У цей час психолог наспівує якусь мелодію.
  2. Діти, роблячи ритмічні рухи, наспіву­ють мелодію разом із психологом.
  3. Інсценування пісні.

Спочатку діти слухають пісню. Потім пропонують свої варіанти: розподіляють ролі, обирають характерні жести, рухи для діючих осіб.

Під час вистави діти хором виконують пісню.

Потрібно починати з досить простих для інсценування пісень.

  1. «Добери мелодію».

Дітям пропонують прослухати фрагмен­ти з трьох музичних добутків. Потім ставлять запитання: «Як ви вважаєте, яка з цих мело­дій найкраще змальовує танець вітру (дощу, сніжинок, ведмедя, метелика)?»

  1. Танці з предметами (стрічками, прапорцями, м’ячами). Дітям показують кілька простих танцювальних рухів і просять повторити їх під музику.

6.Створення танцю.

Прослухавши мелодію, діти придумують танцювальні рухи, визначають їхню послі­довність. Потім усі разом розучують танець.

Такі ігри допомагають подолати й мотор­ну скутість сором’язливої дитини.

За допомогою читання

У сором’язливих дітей нерідко погано сформовані навички мовного спілкування. Така дитина ухиляється від того, щоб пер­шою почати розмову, якусь справу, вислови­ти нову ідею, поставити запитання або добро­вільно запропонувати свої послуги. Спілкуючись з однолітками, вона говорить менше, ніж інші, рідко перебиває співроз­мовника.

Тому важливо навчити сором’язливих дітей діалогічних форм взаємодії.

Чудовим матеріалом для розвитку мовно­го особистісного спілкування дитини і дорос­лого є книги. Спільне читання та обговорен­ня прочитаного сприяє концентрації уваги дітей на словах дорослого, опора на картин­ки полегшує мовне спілкування молодших підлітків з дорослим. При цьому потрібно не тільки читати текст, а й організовувати бесі­ду: запитувати дітей, що їм запам’яталося, хто з персонажів сподобався, хто викликав ворожість і чому.

Якщо якійсь дитині складно висловити своє становлення, дорослий може висловити спочатку свою думку. Головне при цьому – не вимагати від дитини того, чого вона не може, до чого ще не готова, не примушувати її висловлюватися й аргументувати свою думку, якщо вона цього ще не вміє.

Слід поступово переводити бесіду від конкретної книжки до загальної теми, що стосується життя дітей і їхнього оточення.

Наприклад, можна запитати, кого з дру­зів дитині нагадують персонажі книги, як вона сама вчинила б у цій ситуації тощо. Потрібно говорити з дітьми на різні теми: про взаємини з друзями, про те, що їм подобаєть­ся і що не подобається.

 

Ігрова імпровізація

Коли в дітей з’являється активність у діа­лозі, їм пропонують взяти участь в імпрові­зації: члени групи разом складають казку або малюють картину. Після цього можна перейти до розігрування відомих казок.

Кожен член групи отримує роль.

Казку можна розіграти за допомогою паперових фігур або ляльок. Діти також можуть виконувати ролі самі.

Під час розподілу ролей треба врахову­вати, чи ця роль позитивно вплине на дитину. Сором’язливим дітям пропонують зобра­жувати таких казкових персонажів, для яких досягнення мети пов’язано з героїчною пове­дінкою.

Отже, у поле зору дитини частіше потрап­ляють соціальні ситуації, у яких треба діяти за певними правилами. Вона починає цікавитися, чому якийсь герой учинив неправильно, як можна виправити становище, «щоб нікому не було погано»! Це допомагає опанувати різні зразки поведінки.

Для розвитку мовної регуляції своїх дій дитині корисно виконувати вправи, у яких вона керує діями однолітка або дорослого. Це можуть бути ігри, де дитина виступає в ролі вихователя або вчителя.

 

Для підвищення самооцінки

Підвищити самооцінку й  сформувати впевненість у собі сором’язливій дитині допо­можуть спеціальні завдання.

Психолог. Згадай, якими ласкавими іменами тебе називали інші люди.

Розкажи про себе все найкраще (тут потрібно орієнтувати дитину тільки на позитивний опис, уникаючи «але…» і «якщо…»).

Назви свого товариша ласкавим ім’ям.

Перелічи, що ти любиш найбільше.

Люди оцінюють нас за нашими вчинками; спробуй згадати свій учинок, який тобі найбільше подобається.

Люди часто кажуть про нас хороше і погане, спробуй згадати про себе теплий відгук. Чому це тобі запам’яталося?

Похвали свого товариша.

Контакти з іншими

Для того щоб навчити дитину вступати у взаємодію з іншими дітьми, можна використати такий методичний прийом.

Серед дітей вибирають асистента, який легко й вільно іде на контакт, може дотримуватися інструкцій дорослого й концентруватися на завданні мінімум десять хвилин. Його мета – залучити сором’язливу дитину до гри або до роботи. Але асистент заздалегідь має бути готовий отримати відмову, особливо на початку контакту. Тому психолог попередньо програє з асистентом ситуації, у яких відіграє роль неконтактної дитини. Асистент має зрозуміти, що це означає – отримати відмову.

До того ж помічник психолога має знати про ігри й заняття, які подобаються сором’язливій дитині.

Заохочується будь-яка спроба асистента налагодити контакт із партнером.

Прищеплюючи сором’язливій дитині інтерес до спільних дій, заохочуючи її активність, необхідно пам’ятати, що в цілеспрямованій діяльності вона зазвичай легко стомлюється. Тому потрібно давати їй відпочинок до того, як спільна робота стане неприємною, слід переорієнтувати на іншу діяльність (малювання, конструювання, прослуховування музичних творів тощо). Навіть похвалу потрібно дозувати.

Часто дорослі самі формують у дітей сором’язливість. Іноді вони незаслужено навішують на дитину ярлик сором’язливої; іноді залишаються нечутливими до сором’язливості; іноді навіть створюють умови для її появи. Тому психологу належить провідна роль у навчанні педагогів і батьків особливих прийомів виховання сором’язливої дитини.

 

Старші групи «Калинка», «Сонечко», Дзвіночок», «Соняшник»

Заняття № 20

Тема «Незваний гість гірше за татарина»

 Мета: продовжувати знайомити дітей з морально-етичними уявленнями, формувати бажані форми поведінки, розвивати комунікативні навички, розвивати емоційну сферу дітей, виховувати позитивне ставлення до інших людей.

  1. Запитання:

– А ви любите  ходити в гості?

– А любите, коли до вас приходять гості?

– Як зазвичай готуються до приходу гостей?

  1. Обговорення прислів’я «Незваний гість гірше за татарина».

– Як ви можете пояснити це прислів’я?

– Що треба зробити, якщо хочете піти в гості?

  1. Бесіда «Гості»

Розказати дітям, як поводяться господарі, коли очікують гостей. Як поводяться гості, коли приходять? З яким обличчям зустрічають гостей?.

  1. Етюд «Подарунок»

Дорослий і дитина по черзі зображують подарунок, який подарували гості. Один показує (пантомімою), інший відгадує. Потім навпаки.

  1. Вправа «Закінчи фразу».

Гостей покликав дорогих

Та випік кремовий … (пиріг),

Я стіл накрив, як гарно тут!

Та тільки гості не … (ідуть)!

Чекав. Ледь вистачило сил,

Тоді шматочок… (відкусив).

А тут і гості підійшли

Та навіть крихти …(не знайшли)!

  1. Складання правил поведінки в гостях.

Дитина за допомогою дорослого складає правила поведінки в гостях

  1. Слухання вірша «День народження»

Жде госте сьогодні кішка

І переживає трішки.

Визирає все за ріг,

Ось і гості на поріг.

Йдуть неспішно по доріжці

Та несуть дарунки кішці.

Равлик повзе – намисто везе,

Веселий баранчик несе барабанчик,

Ведмедик, мов пан, несе меду жбан,

Півник приніс Кішці нарцис,

А сусідка Кішка подарувала мишку.

Всім дарункам рада Кішка,

А якомусь трошки більше,

Відгадай скоріше,

Чий дарунок їй миліше?

  • Чий подарунок сподобався Кішці найбільше і чому?
  • Назвіть усіх гостей, що прийшли до Кішки.
  • Скільки гостей було?
  • Які подарунки принесли гості?
  1. Вправа «Про який подарунок я мрію»

 Дитині пропонують розказати або намалювати подарунок, про який вона мріє.

 

Молодші групи « Ялинка», «Бджілка»

Тема:    Природа вміє відчувати.

Мета: продовжувати знайомити дітей з емоціями та почуттями, вчити співчувати, як подолати образу, розвивати міміку, розвивати вміння володіти собою, довільність поведінки, виховувати бажання співчувати іншим.

Обладнання:  магнітофон та запис спокійної музики.

Вправа “Почуття замри”

         Дорослий промовляє слова «Один, два, три, почуття (радість, сум, здивування, образа, злість, страх), замри». Дитина завмирає в позі, яка відповідає почуттю. Дорослий теж пантомімою показує це почуття.

Вправа “Ім’я шепоче вітерець”
Дорослий просить уявити, що з дитиною хоче познайомитись і подружитися вітерець. Вітерець називає по імені дитину, маму, тата… дуже тихенько. Попитати дитину, як може розмовляти вітерець, наприклад, «Таня шур-шур-шур, мама шур-шур-шур… Спитати з ким ще хоче привітатися вітерець(пригадати друзів, рідних дитини).Потім дорослий і дитина разом вигадують, як може привітатися дощик (крап-крап-крап), камінчик (хлюп-хлюп-хлюп).

Вправа “Почуття у природі”

Можна показати дітям картинки (на комп’ютері) з різними станами природи: сонце, дощ, злива, спека, грім тощо, а можна описати самому. Дитина розповідає, який настрій у природи (радість, сум, спокій, страх тощо). Робиться висновок, що природа також має різний настрій. Потім треба підійти до вікна і описати, що відчуває природа сьогодні.

Вправа “Вітер, вітерець, ураган”

         Дитина за командою дорослого зображує руками вітер, вітерець, ураган. Потім разом визначають які це почуття – спокій, радість, злість. Звернути увагу дітей що відчувають їхні ручки при цьому. Коли ручки розслаблені, коли напружені. Як їм краще?

Вправа “Приласкай вітерець”

Дорослий просить дитину приласкати його ручками , як це може зробити легенький вітерець. Потім дорослий говорить про те, що легенькому вітерцю відповідає почуття любові, пропонує приласкати себе і інших рідних (хто є вдома) людей.

Вправа “Тиха година для мишенят”

Дорослий пропонує дитині перетворитися в мишенятко. Показати, як мишенята відкусують шматочки сиру, – обідають. Гладять животики – наїлися. Показують сонним писком, що хочуть спати. Потім діти мишенята вкладаються на килимок “сплять”.

Втомилися маленькі мишенята,

Дуже хочуть вони спати.

Лапки під голівку вкладають,

Оченята закривають,

Сладко,сладко засинають.

Дихають повільно- вдих і видих,

Бачуть сни красиві – вдих і видих.

Включається музика для релаксації.

         Ось вони проснулись,

Один одному всміхнулись,

Дружно встали, потягнулись.

Нахилились, розпрямились,

Нахилились, розпрямились.

Лапки мили? Мили!

Вушка мили? Мили!

Все помили і ось вони гарненькі

Мишенята сіренькі!

Діти виконують відповідні рухи під віршик.

 

Якщо ти посварився з власною дитиною

На цю тему зазвичай не говорять. З підлітком батьки часто сваряться, а з малюком? Ні, його просто лають, соромлять, карають, з ним не розмовляють, ставлять у куток, позбавляють ігор та прогулянок. Але не сваряться. Так вважають дорослі. А що про це думають діти? Як би вони відповіли на це запитання.  Виявляється, діти цілком серйозно сприймають конфлікти з батьками як сварки. Вони ображаються, не завжди розуміючи, за що їх покарали, не вміють миритися.

Чому ми сваримося з дітьми? Наприклад тому, що в якийсь момент кожен дорослий відчуває безпорадність. Що робити з дитиною, яка катається на підлозі і влаштовує істерику? Як приборкати непосидька? Як змусити дитину мити руки, складати одяг? Отже, мама і тато відчувають, що абсолютно безсилі і що звичайні слова, на жаль, не працюють. Що відчувають батьки в такому разі? Цілком ймовірно, гнів, прикрість, злість. Емоції розжарюються і починають прориватися назовні. В результаті  – сварка, скандал, крики.

А ось і інша причина. Дорослий вже чимось засмучений. А дитина, яка щиро хоче пограти з дорослим, ставить купу запитань, крутиться під ногами, зовсім не хоче дістати на горіхи. Але дістає. Просто тому, що стала останньою краплею для батька. Адже на кому зривати свою злість? На близьких. І найчастіше дістається дітям.

Дорослі можуть також конфліктувати з дітьми, тому що не розуміють вікових особливостей дітей. Наприклад вимагають від малюка того, що він просто не в змозі зробити. У дитини не виходить і батьки її сварять.

Чим сварка з дитиною відрізняється від сварки з дорослою людиною? Практично всім. Коли сваряться дорослі, їх сили майже рівні. А в конфлікті дорослого з малюком, дитина є більш уразливою. Батьки можуть кричати на дитину, а дитина не може кричати на батьків. Їй це заборонено. За це можуть покарати. Батько може вдарити дитину, а дитина не може дати відсіч. Батько може образити дитину, а дитина не має права відповісти тими ж словами.

Дорослі виправдовують свої дії тим, що в такий спосіб вони домагаються поваги від дитини. Але насправді дістають зовсім інший результат. Спочатку дитина справді не виявляє своєї агресії. Не кричить, не дає здачі, не ображає. мине час, малюк підросте, і батьки можуть отримати відсіч. у підлітковому віці дитина поводиться під час конфлікту саме так, як поводилися дорослі в її дитинстві.  Тільки тепер вона може дати здачі. І нерідко на прийом до психолога приходять батьки, які постраждали від рук власних дітей.

Якщо ви по-справжньому любите свою дитину,   і  бажаєте їй добра, то ставтеся до неї з повагою. навіть тоді. коли ви не вдоволені її поведінкою або сердиті на неї. Головні правила взаємодії з дитиною:

  • Не кричить на дитину. Це лякає її, вона починає боятися і при цьому поводиться ще гірше, ніж раніше.
  • Не бийте дитину. Дитячі провини замалі, щоб бити за них дитину. Ви досягнете страху , а не поваги, підпорядкування, а не розуміння.
  • Не ображайте дитину. Це принизить її і не зробить спритнішою, швидшою, розумнішою тощо.

Чи треба просити вибачення у дитини?

Нагадаємо: якщо ви по-справжньому любите свою дитину і бажаєте їй добра, то будете поводитись по-людськи.  І якщо зрозумієте, що помилялися  у сварці, обов’язково попросіть пробачення.  Зрозуміло, що поведінку кожного дорослого обумовлено ним самим, його переконаннями, що склалися з дитинства. Якщо в сім’ї було прийнято ображати дитину, принижувати, не зважати на неї, то, ймовірно, ставши батьком, він так само поводитиметься з своїми дітьми. Або діятиме навпаки, пам’ятаючи власні відчуття, – ставитиметься до малюка шанобливо.

Чому дорослий під час сварки з дитиною не може бути розумніший і доросліший? Іншими словами, чому, посварившись з дитиною, дорослий поводиться нестримано, піддається емоціям? Саме через емоції. Є мами і татусі, які заводяться буквально відразу. Є ті, хто відразу вибухає. Є такі, хто довго терпить, а потім вибухає. Є дуже спокійні батьки, які і сваряться спокійно. Але більшість батьків говорять про те, що  вони шкодують, що не змогли зупинитися, що дали волю емоціям, що треба було поводитись інакше. І це правильно, тому що все, що стосується дитини, ми беремо близько до серця.

Чому не можна карати дитину мовчанням? Марно дорослі, які вважають позбавлення дитини  спілкування із собою доброю ідеєю, думають, що  це покарання є менш жорстоким , ніж покарання стусанами. Насправді діти дуже боляче переживають це «гуманне» покарання. Дитина переживає три стадії емоцій. спочатку стадія нерозуміння. Це коли малюк просто звертається до дорослого і деякий час не розуміє, чому йому не відповідають, чому мама ні хмуриться , ні посміхається, чому її обличчя – немов застигла маска. На другій стадії дитину охоплює відчай і вона намагається бодай чимось «розтопити лід». Дорослий не піддається на умовляння. ця стадія супроводжується страхом самотності, почуттям кину тості. І, нарешті, стадія байдужості, коли дитина, переживши гаму жахливих почуттів, просто перестає реагувати. Подумайте, чи хочете ви такого результату?

Скільки може тривати сварка з дитиною? Дитина довго не може утримувати увагу. Ситуація швидко виникає, і так само швидко увага відвертається на інше. саме тому часом дивно спостерігати, коли дитину карають на довгий термін. Тривалі сварки, розтягнуті у часі, з дитиною просто безглузді. Усе, що ви хочете сказати про поведінку дитини, треба сказати відразу після події. Правило просте: чим менша дитина,  тим коротший період.

Через що ми сваримося з дітьми? На підставі опитування батьків складений наступний перелік приводів для сварок з дитиною:

  • розкидані іграшки,
  • непокора вимогам дорослих,
  • не чує те, що говорять батьки,
  • не виконує їхніх прохань,
  • занадто голосно кричить під час гри,
  • мучить кішку,
  • грубіянить бабусі,
  • влаштовує істерику в магазині,
  • не хоче іти з прогулянки, псує шпалери,
  • ламає іграшки,
  • довго грає на планшеті, вимагає купити нову іграшку.

Цей список можна продовжувати. Але якщо подивитися уважно, то тут немає жодного «смертного» гріха, за який можна жорстко карати, сварити, позбавляти спілкування тощо. Просто варто подумати про те, як виробити загальні правила гри, як утримати дитину.

Якщо у вас теплі стосунки дитиною, вам не доведеться сваритися, ви завжди зможете домовитись.

 

Середні групи «Віночок», «Ромашка», «Веселка»

Тема:   Я люблю всіх людей.

Мета:  закріплювати знання дітей про емоції, вчити зображувати свої почуття різними способами,   розвивати уяву, пам,ять, мислення, виховувати приязні почуття до інших людей.

Хід заняття

Пальчикова вправа “Посваримося руками”

Дітям показують, як руки говорять одна одній добрі слова, потім образливі слова, потім руки сваряться, потім руки миряться і говорять добрі слова.

Вправа “Масаж почуттів”

Дорослий стає ззаду дитини. Кінчики пальчиків ставить на спинку дитини. Потім  зображує на спинці почуття: радість, злість, страх, любов, сум, образа, подив. запитати дитину, чи сподобався їй масаж почуттів. Потім запропонувати щоб дитина зробила дорослому на спинці такий масаж

Вправа “ Хто прийшов?”

 Дорослий  просить уявити, що в гості прийшов хтось дуже добрий, веселий, лагідний. Подумати, хто це може бути. Діти вигадують різноманітних героїв. Можна попросити інших дорослих придумати свій вариант.

Вправа “Хай завжди буде…”

Дорослий розповідає, що один маленький хлопчик придумав слова “Хай завжди буде сонце, хай завжди буде небо, хай завжди буде мама, хай завжди буду Я!”. Пропонує придумати кожному своє “Хай завжди…”. Потім всі разом кричать “Хай завжди…”, а кожний по черзі кричить своє побажання.

Малювання “Всі, кого я люблю”

Запропонувати дітям намалювати  тих, кого люблять. Також треба пояснити, що можна помістити цих людей в різні місця: на корабель, на галявинку, в палац тощо.

Вправа “Струмочок радості”

Дорослий і дитина тримаються за руки, закривають очі і подумки діляться радістю один з одним.

 

Дитина в ситуації розлучення батьків

Дитині потрібна і мама і тато. Не варто думати:  «Є діти, які зростають у неповних сім’ях і стають нормальними людьми». Це лише самозаспокоєння, але не більше.

Психологам доводиться слухати багато сімейних історій. Дорослі говорять про взаємні образи і претензії. Про те, хто завинив, і хто винний у тому, що все склалося саме так.

А діти? Іноді вони роблять вигляд, що нічого не відбувається, іноді починають поводитись не так як раніше. Дитина може сприймати розлучення батьків дуже гостро. Такі події позначаються на апетиті, якості сну, настрої дитини. Малюк може бути пригніченим, періодично плакати. Або навпаки – бути занадто веселим, активним. Чому так? У першому випадку все зрозуміло. Дитина демонструє свої негативні емоції. Їй боляче, прикро, страшно, самотньо. В іншому випадку малюк демонструє байдужість, веселість. Байдужість – це своєрідна зворотна реакція, коли дитина просто не в змозі пережити те, що відбувається в сім’ї. Для того, щоб дитяча психіка могла витримати потрясіння, активізуються захисні механізми. Дитина немов не бачить нічого неприємного, хоча зі слухом та зором все гаразд. Таким чином дитина намагається відвернути батьків від їхніх розбіжностей, змусити звернути увагу на щось інше.

Дошкільники мають замалий життєвий досвід, щоб усвідомити, що відбувається з їх сім’єю, та підсвідомо дитина почувається самотньою, кинутою, нещасливою. Їй страшно, і вона починає хворіти. Сигнал хвороби надходить до всього організму. Так звані соматичні захворювання мають психологічну природу і абсолютно психологічні прояви: підвищення температури, головний біль, хронічний нежить, болі в животі, в області серця, бронхіальна астма, дерматит.

У всьому світі є немало пар, які розлучилися. І в їхніх сім’ях теж є діти. Невже всі діти після розлучення батьків отримують психологічну травму на все життя?

Якщо послухати дорослих, які були в такій ситуації в дитинстві, то можна зробити висновок, що спокійно говорять про розлучення батьків ті, чиї батьки мали свого часу мудрість і силу зберегти нормальні стосунки одне з одним і під час і після розлучення. Якщо спілкування батьків з дитиною не уривалося, залишалося таким же теплим і частим, то дитина спокійно ставилася до рішення батьків більше не бути разом. І навпаки, якщо батьки не спілкувалися між собою або продовжували сваритись і щось ділити при дитині, якщо батько або матір не хотіли не лише забезпечувати свою дитину, а й взагалі з нею спілкуватися, то потім вже доросла дитина на все життя зберігала почуття образи на батьків.

Іноді трапляються такі ситуації, коли сама дитина мріє про те, щоб батьки перестали бути однією сімєю. Це коли їхні стосунки стають настільки злими і жорстокими, що дитяча психіка не витримує. Напруга, що накопичується в душі дитини, рано чи пізно виривається назовні. Малюк не може довго перебувати у незрозумілому, підвішеному стані, в страху, тривозі. Спочатку він просякнутий любов’ю до обох батьків і не хоче робити вибір на користь когось одного. Та якщо сімейні стосунки стають нервовими та напруженими, дитина, щоб їх припинити, просить коханих людей і навіть бога, щоб вони припинили ці мучіння.

Як полегшити наслідки розлучення?

  • Важливо, щоб дитина зрозуміла: батьки її дуже люблять і ніколи не кинуть.
  • Важливо, щоб батьківські сварки, розв’язування конфліктів, поділ майна не відбувався при дитині. Це залишає в її душі незгладимий слід на все життя.
  • Мама і тато не повинні поливати один одного брудом у присутності дитини або коли вони спілкуються тільки з дитиною. Навпаки кожен має підтримати нейтралітет, і, якщо хорошого нічого сказати, краще не говорити нічого.
  • Неодмінно треба враховувати те, наскільки сильно розлучення може вплинути на дитячу психіку. Діти емоційні, не вміють стримувати свої почуття, можуть тяжко відреагувати на розлучення батьків.
  • Важливо не переривати стосунки після розлучення. Дитині потрібно, щоб батьки, хоч і стримано, але спілкувалися між собою.
  • Будьте щирі з своєю дитиною. Багато чого залежить від того, наскільки батьки зможуть пояснити дитині, навіщо вони розлучаються. Сказати прості і чесні слова треба обов’язково. Не треба думати, що малюк нічого не розуміє і його заспокоять слова про татове «відрядження».

Чи варто зберігати «уламки» сім’ї заради дитини? Існує думка, що цього робити не слід. Мовляв, дитина дуже чуйна, вона все рівно зрозуміє брехню. Та все-таки треба зазначити, що є декілька періодів у житті дитини, під час яких розлучення сприймається особливо гостро. Це всі вікові кризи, тобто вік близько трьох років, шести-семи років, підлітковий період. Якщо дитина емоційна, то ви відчуєте це особливо сильно.

Спробувати зберегти сімю заради дитини треба і важливо, адже дорослі мають інтелект і мудрість, щоб керуватися своїми амбіціями і подумати, як це позначиться на дитині. На користь цієї думки такий аргумент: приблизно 30% пар, які розлучилися, потім успішно возз’єдналися.

Сама дитина рано чи пізно зрозуміє те, що ви змогли зробити для неї. Жити в повній сім’ї набагато краще, ніж жити тільки з одним із батьків. А також важливо, щоб всі в сім’ї були щасливі.

 

Старші групи «Калинка», «Сонечко», Дзвіночок», «Соняшник»

Тема: Компліменти

Мета: познайомити з поняттям «компліменти», продовжувати розвивати емоційну сферу дітей, знайомити з різними якостями характеру людей, виховувати приязність, доброзичливі  стосунки.

Загадка

Заєць зустрічі чекав, радісні слова  шукав,

І шепоче без упину: «Ти прекрасна, як…(морквина)»

Почекати, коли дитина назве свій варіант відповіді: Малина, калина тощо.

Запитати, чому заєць порівняв зайчиху з морквиною.

         Пояснити, що він зробив їй комплімент. Комплімент – це слова, які приємно чути і говорити.

Вправа «Компліменти»

Дорослий пропонує зробити компліменти казковим героям: Бетмен, Карабас-Барабас, Крокодил Гена, Попелюшка, Котигорошко, Буратіно, Зайчик, Лисичка,

Наприклад, Буратіно – сміливий, веселий, Попелюшка –роботяща, Лисичка – має красиву руду шубку, Зайчик – швидкий. Карабас-Барабас – має розкішну бороду….

Запитання:

Як треба говорити компліменти?

Що таке лестощі?

Як можна пояснити вислів «На язиці медок, а в душі холодок»?

Чим відрізняються лестощі від компліментів?

Лестощі, це коли говорять приємні слова, заради своєї вигоди, але вони не завжди є правдою.

Читання байки «Ворона і лисиця»

 Прочитати дитині байку І Крилова

Вже скільки раз казали миру,
Що влесливість гидка, та мова марна ця:
Улесливий завжди зворушує серця.

Вороні якось бог послав був грудку сиру.

 

Ворона сіла на суку
Й хотіла вже було поснідать до смаку,
Але задумалась, а в роті сир тримала. 
В цей час Лисиця тут близенько пробігала.
Враз сирний дух Лисицю зупинив:
Лисиця бачить сир,— Лисицю сир сп’янив.

 

Вона навшпинечках до дерева підходить,
Вертить хвостом, очей згори не зводить
І ніжно каже, влеслива така:
«Голубко, гарна ж ти яка!
Ну й шийка в тебе, а очиці!
Як розказать, так небилиці!
А пір’ячко яке! Який дзьобок!
І, мабуть, ангельський у тебе голосок!
Благаю, заспівай!
А що коли, сестрице,
При отакій красі ти й в співі чарівниця?
Так ти б у нас була цар-птиця!»

 

Вороні з лестощів звихнулась голова,
Від радощів забилось їй дихання,—
І на привітливі Лисиччині слова
Ворона каркнула щосили з здивування:

Сир випав — зникла з ним і пройда лісова.

Автор: Крилов І.  (переклад М. Терещенко)

Обговорити байку з дітьми

Вправа «Роблю компліменти»

Попросити дитину придумати компліменти для своїх рідних , друзів, вихователів.

 

Як ефективно використовувати гаджети в роботі з дітьми

Сучасні діти активно використовують гаджети вже з дошкільного віку. У кожній родині нині є електронні пристрої — ноутбук, планшет, смартфон тощо. Тому взагалі прибрати їх із життя дітей майже неможливо. Завдання дорослих у такій ситуації — не забороняти дітям користуватися гаджетами, а створити умови, аби з їхньою допомогою розвивати дітей і не шкодити їхньому здоров’ю.

Електронні пристрої сприяють розвитку дитини, якщо вони наповнюють її діяльність новим змістом, а не замінюють її. Підтримувати інтерес дошкільників до гаджетів потрібно за допомогою ігор, застосунків і функцій, які розширюють кругозір, допомагають освоювати нові навички. Розглянемо детальніше, як застосовувати в освітньому процесі доступні педагогам і дошкільникам електронні пристрої.

Фотоапарат — для формування пізнавальної активності

Дитяче фотографування — цікавий спосіб використання фотоапарата в освітній діяльності з вихованцями старшого дошкільного віку. За допомогою фотоапарата діти можуть:

  • фіксувати важливі та цікаві об’єкти довкілля, явища і події— фоторепортажі «Що є цікавого в нашій групі»; «Дивне на прогулянці», «Найцікавіші сторінки книги», «Буває ж таке, або Дивовижний інтернет»;
  • проводити тривалі спостереження— фоторепортажі «Як ми вирощували розсаду», «День за днем — сезонні зміни»;
  • фіксувати етапи своєї пізнавально-дослідницької діяльності— фоторепортаж «До і після», кейс-ситуації «Що буде, якщо…?», алгоритми проведення дослідів;
  • зберігати інформацію з різних джерел— банк фотографій реальних подій, фрагментів з книг, зображень з монітора комп’ютера.

Дитяче фотографування дає змогу дошкільникам самовиразитися, а педагогу — створити сприятливі умови для реалізації особистісного потенціалу кожної дитини.

Під час аналізування фотографій, зроблених дітьми, педагог може визначити сферу їхніх інтересів: світ живої чи неживої природи, рукотворний чи соціальний світ тощо.

Дитячі фотографії можна аналізувати за трьома параметрами — тематикою, дистанцією, способами фотографування.

Якщо дитина цікавиться рослинним світом, то на більшості її фотографій обов’язково є рослини: кімнатні квіти, трава, чагарники, дерева і все, що з ними пов’язано.

Кількість об’єктів, предметів, явищ характеризує обсяг інтересів дитини в конкретній сфері. Тож педагог має змогу визначити основну зацікавленість дошкільника.

Під час перегляду дитячих фотографій педагог визначає дистанцію, з якої діти робили фотографії: від близької — до панорамної зйомки. Характер фотографій відображає особистісну дистанцію дитини у взаємодії з довкіллям та людьми навколо. Про поглиблену зацікавленість свідчить зменшення дистанції, фокусування на вибраному об’єкті.

Деякі діти досліджують фотоапарат і експериментують з його можливостями. У результаті зазвичай отримують фотографії з нечіткими зображеннями — дитина намагалася фотографувати об’єкти під час руху або робила фотографії різних поверхонь, застосовуючи мікрознімання.

Важливо обговорити з дітьми готові фотографії. Наприклад, запитати дошкільників: «Що ти фотографував? Чому сфотографував саме це? Як ти отримав цю фотографію? Чим відрізняється ця фотографія від інших?».

Так, узагальнення та обговорення продуктів дитячої фотодіяльності дають змогу педагогу зрозуміти спрямованість, глибину інтересів кожної дитини і визначити її індивідуальну траєкторію розвитку.

Диктофон — для розвитку комунікативних навичок. Цікаві форми роботи можна організувати з використанням диктофона. Найефективнішими вони будуть з дітьми старшого дошкільного віку, які вміють планувати і здійснювати пізнавально-дослідницьку діяльність.

Замість повноцінного диктофона можна використовувати відповідний застосунок у будь-якому мобільному телефоні.

Дошкільники можуть використовувати диктофон без допомоги дорослих, а саме:

  • брати інтерв’ю— «Що б ти зробив із… (предмет або матеріал)?», «Як привітати маму зі святом?» тощо;
  • фіксувати результати спостережень і дослідів— аудіорепортажі «Яким стало сонце на початку зими?», «Що під снігом?» тощо;
  • фіксувати необхідну інформацію— банк аудіозаписів з відповідями дорослих і дітей на цікаву тему, аудіовистави.
  • досліджувати звукове оточення— як дзюрчить вода, шумить листя, співають птахи тощо.

Дитина може бути інтерв’юером, тобто ставити запитання іншим дітям, педагогу, батькам, або ж сама відповідати на чиїсь запитання. Такі завдання вправляють дошкільників у вмінні вислухати одне одного, чітко відповідати, висловлювати свої думки.

Під час прослуховування запису діти можуть почути себе збоку, оцінити якість мовлення, що сприяє формуванню адекватної самооцінки. А можливість багаторазово використовувати аудіозаписи дає змогу дошкільникам ділитися своїм досвідом з людьми навколо, повертатися до того чи того дослідження, поглиблювати знання.

Ноутбук, планшет — для організації спільної діяльності. Найбільшу кількість можливостей для використання в освітньому процесі надають ноутбук і планшет. Їх застосовують у роботі з вихованцями середнього та старшого дошкільного віку. За допомогою ноутбука і планшета  дошкільники можуть:

  • знайти необхідну інформацію в голосовому режимі;
  • організувати колективний або індивідуальний перегляд відеоматеріалів за обраною темою;
  • провести освітній веб-квест спільно з дорослими.

Дошкільники, які не вміють набирати текст, можуть скористатися  пошуком інформації в голосовому режимі. Для цього існує команда «О’кей, Google», яка переводить застосунок Google в режим керування голосом. Дитина має лише озвучити, про що вона хоче дізнатися. Застосунок надає відповідь з мережі інтернет в режимі реального часу.

Голосовий режим стимулює правильну вимову, формує в дитини вміння формулювати запит і самостійно знаходити потрібну відповідь.

Перегляд різних типів відеоматеріалів, як-от пізнавальні відео, мультфільми та інші, значно урізноманітнює освітній процес та унаочнює для дошкільників ті чи ті аспекти теми.

Так, розповідь вихователя про відомі парки розваг можна доповнити відповідними відеозаписами, а до теми про ощадливе використання водних ресурсів дібрати пізнавальний мультфільм.

Освітні веб-квести — це спосіб організації спільної діяльності дітей і батьків. Він містить проблемне завдання з елементами рольової гри, для розв’язання якого використовують ресурси мережі інтернет. Під час веб-квесту дитина разом з батьками шукає, аналізує та узагальнює отриману інформацію.

Педагог створює веб-квест на сайті за допомогою безплатних конструкторів або в програмі PowerPoint як презентацію.

Обов’язкові елементи веб-квесту:

  • мотивувальна інформація— звернення до учасників; може бути у супроводі мультфільму, слайд-шоу, привітання казкових персонажів;
  • проблемне завдання— залежно від віку дітей, наприклад, для дітей середнього дошкільного віку — розподілити птахів на свійських і диких;
  • ролі і відповідні маршрути— для старшого дошкільного віку добирають реалістичні ролі, як-от фотограф, учений, турист, для молодшого — ігрові, наприклад, каченя, курча;
  • посилання на інтернет-ресурси— зображення, пізнавальні відеозаписи, інші матеріали, що мають художню і пізнавальну цінність;
  • результати і способи їх презентації — педагог проектує завчасно, це може бути роздрукована інформація, яка зацікавила дитину, набір картинок, малюнок, творчий виріб тощо.

Відповідно до обраних ролей дошкільники разом з батьками шукають відповідь на запитання, що стоїть в основі проблемного завдання. Кожна дитина проходить по своєму маршруту, ознайомлюється з новими сайтами та дізнається багато цікавої інформації.

За допомогою веб-квесту педагог створює умови для самовираження кожної дитини в пізнавально-дослідницькій діяльності. У дітей виникає бажання обмінятися враженнями і новою цікавою інформацією з усіма навколо.

Використовувати гаджети можна і під час самостійної діяльності дошкільників. Приміром, запропонувати дітям знайти, вивчити і зберегти особистісно значущу інформацію. У результаті діти накопичать пізнавальні матеріали різної тематики, до якої неодноразово звертатимуться надалі.

 

Як розвивати креативність малюка?

  1. Підтримуйте схильність до творчості дитини та виявляйте співчуття до невдач.
  2. Будьте терпимими до дивних ідей, поважайте допитливість, ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на запитання, навітьякщо вони здаються дикими та абсурдними.
  3. Давайте дошкільняті побути самому й дозволяйте, якщо він хоче, самому займатися своїми справами.
  4. Виявляйте симпатію до перших незграбних спроб творити.
  5. Поважайте цінність та обдарованість вашої дитини, тоді й вона буде поважати інших дітей, не таких, як усі.
  6. Допомагайте дитині стати “розумним авантюристом” і часом покладатися у процесі пізнання на ризик та інтуіцію, бо найвірогідніше ці допоможе їй зробити справжнє відкриття.
  7. Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальне тертя й подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивної творчості,тим щільніше закриваються клапани для деструктивної поведінки.

Як допомогти гіперактивній дитині?

  1. Складіть чіткий розпорядок дня і дотримуйтесь його.
  2. Давайте дитині тільки одне завдання за певний відрізок часу, щоб вона могла заверити його.
  3. Не допускайте перевтоми дитини, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і підвищення гіперактивності.
  4. Заохочуйте дитину до виконання видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
  5. По можливості уникайте скупчення людей (у
  6. магазинах, на ринках, стадіонах тощо), оскільки це занадто стимулює дитину
  7. Спрямуйте надмірну енергію дитини у потрібне річище (заняття в спортивних секціях, тривалі прогулянки на повітрі).
  8. Виробляйте у дитини позитивний стиль мислення.

ТЕСТ ДЛЯ БАТЬКІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДОШКІЛЬНЯТ

Кожна мати любить своє чадо, але як довідатися, чи дійсно ви добре розумієте його, або помиляєтеся щодо нього? Чи підготоване ваше маля до труднощів спілкування? Наполегливий він або впертий, сміливий або агресивний, добре вихований чи занадто боязкий? „Запитальник” від Фромма, авторитетного фахівця США в галузі педіатрії й дитячої психології, допоможе вам розібратися в цьому.

1.Чи легко розсмішити вашу дитину?

2.Як часто вона вередує? Рідше одного-двох разів на тиждень?

  1. Чи лягає   спати спокійно,   не   виводячи   з терпіння всіх  домашніх?

4.Чи все вона  їсть, чи достатньо, чи не коверзує при цьому?

5.Малюк має друзів, які добре до ньогоставляться, і з якими він охоче грає?

6.Чи часто він злиться й виходить із себе?

7.Чи завжди потрібно доглядати за ним?

8.Чи вдається йому вночі завжди залишатися сухим?

  1. Чи має дитина звички: ссати великий палець, гризти нігті, часто пхикати або   занадто  багато фантазувати?

10.Чи можете ви залишити малюка де-небудь самого, не побоюючись, що він  розплачеться,  ще й так, ніби ви покинули його назавжди?

11.Чи добре він поводиться з однолітками? Він не потребує при цьому  особливого догляду з вашого боку?

  1. Він має які-небудь свої дитячі страхи?

Нехай вас не бентежить те, що в якихось випадках, замість упевнених «так» або «ні», вам легше відповісти «іноді». Подивіться, скільки «так» і скільки «ні» у ваших відповідях. Якщо зможете дати позитивну відповідь на питання під номерами з 1- 5, 8, 10, 11, та негативну – на  6, 7, 9, 12 – ви  чудово виховали вашу дитину й підготували її до перших труднощів життя. Якщо переважають  негативні відповіді – тоді варто звернутися по допомогу до психолога.

 

Поради батькам

Дитячі страхи

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати такі правила.

  1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати
  2. Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.
  3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важ-ливими є оптимістичні прогнози на завтра.
  4. Не припускайте ситуації змагання, публічного виступу дитини.
  5. Дуже ефективними є вправи на релаксацію, психогімнастика.
  6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

– малювання;

  • лялькового, настільного театру;
  • ігрової терапії; музикотерапії;
  • психологічних ігор;
  • фізичних вправ; етюдів;
  • читання художньої літератури.

Завдання для батьків

  1. Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що вас тривожить. Після виконання малюнку, порвіть його на дрібні шматочки та викиньте, позбавтесь своїх переживань.
    2. Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв. (Відповіді: «Котигорошко», «Коза-дереза», «Котик і півник», «Ох»; О. Толстой «Пригоди Буратіно»; Дж. Родарі «Цибуліно»; твори С. Маршака, С. Михалкова та ін.).

3.Вправа «Закінчи речення». Я хочу… Я вмію… Я зможу…
Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення було радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе у майбутньому, якими будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте.
Домашнє завдання. Проведіть ці завдання з дитиною для зменшення рівня тривожності та страхів.

 

Як допомогти дитині заснути?

Часто доводиться чути від батьків про те, що їм складно вкласти свого малюка спати. Причому дискомфорт взаємний: дорослі не можуть робити ввечері свої справи, малюк втомлюється від того, що напружено крутиться у своєму ліжечку, а сон ніяк не настає. Але ж здоровий сон малюка –  це не тільки спокій і відпочинок для батьків, насамперед, це – здоров’я дитини, запорука її нормального розвитку. Якщо малюк мало спить, сон переривчастий і неглибокий, то вдень він буде занадто активний або млявим, апатичним, відмовлятися від ігор.

Немовлята

На перший погляд здається, що немовлята майже весь час сплять. Зазвичай це короткі інтервали тривалістю 40-90 хвилин, через які малюк прокидається щоб поїсти, попроситися на руки,сповістити про те, що мокрий. Тому сон, який переривається час від часу,  для немовлят – норма.

Діти

Минає кілька місяців, малюк починає прокидатися частіше тому, що налагоджується його травна система, виникають кольки. У чотири-шість місяців малюк страждає тому, що починають прорізатися зубки. Причиною нічних пробуджень може бути не тільки голод або мокрий підгузок, алей почуття самотності, якщо малюк спить окремо.

Діти від року до трьох

Періоди спокійного сну тривають і водночас збільшуються періоди пильнування. Діти виявляють більшу рухову активність, вони вже допитливі і швидко пізнають навколишній світ. Нервова система відчуває значні навантаження, адже батьки прагнуть розвивати малюка. Саме на цей час припадає максимальна кількість скарг на проблеми з засинанням у дітей.

Діти від трьох років

Після трьох багато дітей починають спати майже так само, як дорослі, довго, звечора до ранку, з невеликими перервами, щоб сходити в туалет або попити водички. Малюкам ще необхідний денний сон, тому що вони ще не витримують цілий день без відпочинку для нервової та м’язової систем.

Що відчуває дитина, яка не може заснути?

Зовсім маленька дитина відчуває занепокоєння та дискомфорт. Їй стає легше, коли його беруть на руки та притискають до себе. Серцебиття мами її заспокоює і вона ненадовго засинає. Але минає трохи часу і малюк знову прокидається і голосно плаче.

Дитина після року-трьох, найчастіше погано засинає через те, що відчуває тривогу. Вона крутиться в ліжечку, просить посидіти з нею, скаржиться ,що їй страшно, просить дорослих не йти.

Коли починаються порушення сну?

Навіть новонароджені малята віком до року можуть страждати на порушення засинання та сну. Є періоди, що вирізняються максимальними труднощами, це вік трьох та шести-семи років. У першому випадку малята переживають кризу самостійності й упертості, можуть відмовлятися засинати. У шести -, семирічному віці значно зростає навантаження на нервову систему малюка у зв’язку відвідуванням школи, дитина не може заснути від перевантаження інформацією та враженнями.

Як довго триває засинання?

Скільки ж має тривати нормальне засинання дитини?Чи повинен малюк «вимикатися» за лічені хвилини і яке засинання можна вважати правильним? Малюки від двох до чотирьох років зазвичай витрачають на процес перемикання від пильнування до сну приблизно 30-40 хвилин. Якщо у вашого малюка це вимагає більше часу, слід переглянути режим дня, а якщо і це не допоможе, звернутися до фахівця – педіатра, дитячого психолога.

Чому малюку важко заснути?

Головна причина-збудження нервової системи. Нервова система подібна до двигуна, що почуває працювати, поступово збільшуючи оберти. Вона набуває стабільного робочого режиму і якійсь час працює в певному ритмі. Коли настає час відпочинку, поступово зменшує оберти й настає сон. Так відбувається, якщо все в порядку й нервова система здорова або не перенапружена. Але не кожен малюк має здорову нервову систему навіть від народження. Також для правильної роботи навіть здорової нервової системи необхідно дотримуватися режиму дня, уникати зайвих навантажень, мати спокійну обстановку вдома тощо. Збудження заважає малюкові заснути або робить його сон переривчастим та поверхневим.

Основні симптоми збудження:

  • Підвищена рухова активність;
  • Дитина скаржиться, що не може заснути або взагалі спати не хоче;
  • Їй важко лежати нерухомо, вона постійно робить безліч дрібних рухів;
  • Малюк плаче, кричить, кличе батьків, вередує;
  • Він проситься в туалет, попити водички, походити тощо.

Чому раптом нервова система продовжує мчати з швидкістю замість гальмування?

  • Неправильний режим дня.
  • Телевізор перед сном.
  • Сімейні скандали.
  • Активні ігри перед сном.

Що потрібно робити для того, щоб малюк легко і міцно заснув?

  • Колискові. Найкращий засіб для засинання – це мамині і татові колискові. Тут спрацьовує все – і темп, і набір слів, й інтонація і плавність мовлення. Щодня малюк може просити заспівати одну й ту саму колискову пісеньку. Саме так виникає стереотип засинання й дитині буде набагато легше заснути
  • Прогулянки перед сном. Дуже корисно мати перед сном гарну традицію – проводити певний час на свіжому повітрі. В цей час не потрібно бігати, стрибати, краще прогулятися повільно, намагаючись налаштувати малюка на спокійний лад. Це може стати гарною звичкою для вашої родини.
  • Спокійні ігри ввечері. Часто трапляється, що мама і тато повертаються ввечері з роботи, а малюк з дитсадка і всім дуже хочеться пограти, поспілкуватися. Ближче до сну рухливі, гамірні ігри замініть на спокійні, наприклад, настільні ( але не дуже азартні). Почитайте разом, зберіть нескладний конструктор, розфарбуйте картинки тощо.
  • Режим дня. Режим має ключове значення для режиму дитини. Часто батьки недооцінюють важливість режиму дня. В цьому питанні не може бути вихідних і свят. Чим пильніше виконується режим дня, тим кращий сон у малюка. Своєю наполегливістю ви можете виробити в дитини звичку засинати в той самий час.

 

Завдання для батьків дітей старших груп

Тема: Коли дорослим стану

Мета: вчити дитину оцінювати свої вчинки та вчинки інших дітей, спонукати до бажаних форм поведінки, виховувати любов та повагу до оточуючих, до своєї сім’ї.

Запитання дитині:

-Ти б хотів бути дорослим?

– А хотів би мати свою сім’ю, коли виростеш?

– Розкажи про свою майбутню сім’ю, як ти її уявляєш?

– Скільки б хотів мати дітей? Як ти їх будеш виховувати?

Читання вірша

Коли дорослим стану, я все дозволю сину.

Залазить у сметану, стрибать мені на спину,

Сидіти у машині, обмалювати стіни,

Жука тримать в кишені, не митися віднині.

Стрибати по калюжах, в стільця зламати ніжки,

Співать, кричати дуже, пищать, купати кішку,

скрутити всі пружини і воду пити з крану.

Я все дозволю сину, коли дорослим стану.

Запитання:

-А щоб ти зробив, якби все було дозволено?

– А чи можна все дозволяти дітям? А що не можна?

– Чи можна карати своїх дітей? За що?

– За що ти будеш їх карати і як? ( обговорити)

– А за що будеш хвалити?

 

Стресостійкість особистості в період сучасних змін

В сучасний період, коли життя стає все більш насиченим, темп подій швидшим, важливою рисою особистості стає така риса як стресостійкість. Стресостійкість – становить собою сукупність особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові та емоційні навантаження (перевантаження), без особливих шкідливих наслідків для свого здоров’я. Стресостійка людина розуміє себе, знає себе, свої можливості, розуміє свої емоції, почуття, знає, розуміє, прислухається до свого тіла, планує свою діяльність, аналізує свої помилки, працює над собою.

Ось декілька маленьких порад як підвищувати свою стресостійкість:

  • Як тільки ви відчуваєте нервове напруження, проаналізуйте стан свого тіла і спробуйте привести його в норму: сповільнити серцебиття, налагодити нормальне дихання, розслабити м’язи.
  • Можна змінити ставлення до негативних реакцій, що виникли. Вчіться контролювати гнів або роздратування. З самого початку конфліктної ситуації постарайтеся розпізнати спалах гніву і «загасити його».
  • Кращий спосіб як підвищити власну стресовитривалість – ефективно вирішувати проблеми. Для цього допоможуть навички саморегуляції та планування діяльності, прогнозування ситуацій.

Тобто, стрес впливає на людину фізіологічному, емоційному та інтелектуальному рівні, тому і долати стрес можна різними способами. Стресостійкість можна і потрібно розвивати.

Якщо людина опинилася в ситуації стресу раптово, допоможуть техніки оперативного подолання стресу: за допомогою дихання та управління тонусом скелетної мускулатури.

Дихальні прийоми.

Відомо, що нервові імпульси з дихальних центрів мозку поширюються на його кору і змінюють її тонус. При цьому тип дихання з коротким і енергійним вдихом і повільним видихом, викликає зниження тонусу центральної нервової системи, обумовлює зняття емоційної напруги. Повільний вдих і різкий видих тонізує нервову систему, підвищує активність її функціонування. Таким чином, для того, щоб в стресогенній ситуації знайти спокій, зняти надмірну або неактуальну психічну напруженість, необхідно виконати 8-10 коротких вдихів (використовуючи рухи нижньої частини живота) і повільних тривалих видихів. І, навпаки, для того, щоб максимально мобілізуватися, подолати сумніви у своїх силах, подолати «мандраж», необхідно виконати 8-10 дихальних процедур з повільним, тривалим вдихом і різким, енергійним видихом.

Відомі прийоми «Заспокійливе дихання», «Мобілізуюче дихання» та ін.

Прийоми управління тонусом скелетної мускулатури.

Вони ґрунтуються на тому факті, що довільне розслаблення скелетної мускулатури розслабляє людину, заспокоює, а напруга, навпаки, активізує, мобілізує. Відомі прийоми «Розслаблення за контрастом» , «Релаксація» та ін..  Для «розрядки» негативних переживань (страху, невпевненості в собі , неспокою і інших ) необхідно виконати вправу по типу «Релаксація». Воно виконується в три етапи. На першому етапі, помітивши негативні зміни у своєму стані (тривога, підвищена чутливість до зовнішніх впливів, роздратованість, сухість у роті, скутість, нездатність зосередитися на чому-небудь і т.п.), потрібно знайти ту групу м’язів, яка в даний момент найбільш напружена. На другому етапі необхідно відчути, як безпосередньо пов’язані між собою погане самопочуття і напруга в м’язах. На третьому етапі потрібно вольовим зусиллям розслабити напружені м’язи. Для цього можна уявити, що вони стають тістоподібними, млявими. Як правило, поліпшення психічного стану відбувається практично миттєво.

  1. Вправа Техніка «Квадратне дихання». Швидкий та дієвий метод, який дозволяє зосередитись на завданні, заспокоїтись, усунути хвилювання.

Прийняти зручну позу стоячи або сидячи.

Зробити вдих, одночасно рахуючи про себе: «один, два, три, чотири».

Зробити затримку, одночасно рахуючи про себе: «один, два, три, чотири».

Зробити видих, одночасно рахуючи про себе: «один, два, три, чотири».

Зробити затримку, одночасно рахуючи про себе: «один, два, три, чотири».

  1. Вправа Метод нервово-м’язової релаксації

–  Негативні почуття «живуть» у потилиці, тому важливо розслабити плечі. Для цього, підніміть плечі з напругою, потім опустіть їх. Покладіть підборіддя на груди. Поверніть підборіддя і шию направо, потім – наліво. Повторіть три рази. Сядьте прямо та зручно. Відчуйте, як розслабилася шия.

  • Складіть руки у «замок» перед собою. Потягніться, напружуючи плечі та руки. Розслабтеся.
  1. Вправа «Афірмації»

Можна також впливати на свій стан силою думок і слова. Ми – це те, про що ми думаємо. Ми можемо прогнозувати, планувати, контролювати себе. Для того, щоб утримувати себе в рівновазі, спокої, достатньо кілька разів на день промовляти наступні слова.

Я спокійний… Моє тіло знаходиться в стані спокою та гармонії. Мої руки і ноги розслаблені, м’язи обличчя у стані спокою. Я маю сили самостійно подолати будь-яку ситуацію. Я впевнений у своїх силах.

26.03.2020 року

Завдання для батьків дітей середніх груп

Тема. Я люблю своїх друзів.

Мета:  продовжувати знайомити дітей з емоціями, вчити  виражати свої думки,   розвивати увагу, пам’ять, мислення, виховувати дружні стосунки між дітьми.

Вправа “Розмова частин тіла”

Дорослий  просить дитину руками сказати “Дай мені”, лобом “Я думаю” , плечами  “Не знаю”, головою “Не хочу”, ногами “”Я вередливий”.

Вправа “Бінарна гімнастика”

Дитині потрібно  показати зайчика веселого-сумного, сміливого-трусливого, великого-маленького, потім інших тваринок.

Вправа “Я знаю п.ять імен друзів”

Дорослий кидає дитині м’яч і просить назвати імена 5 друзів, дитина ловить і називає, дорослий рахує. Гра продовжується так: дорослий просить назвати дитину 5 назв овочів, фруктів, тварин, птахів, меблів, дерев….

Вправа  “Імя мого друга схоже на…”

Дитині пропонується придумати, на що схожі імена її друзів (наприклад, на квітку, на сонечко…)

Вправа «Намалюй друга»

Дитині пропонується намалювати себе і своїх друзів.

Вправа “Струмочок радості”

Дорослий і дитина тримаються за руки, закривають очі і подумки діляться радістю один з одним.

 

СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ як складова психологічного здоров’я СІМ’Ї

Сімейні традиції – це властиві сім’ї норми і стиль поведінки, звички і погляди, а також традиції, що передаються у спадок. Існують також і сімейні звичаї – встановлений порядок поведінки в побуті.

Сім’я та сімейні традиції – це основа вихованні дітей. Адже саме в сім’ї дитина засвоює перший досвід взаємодії з людьми, осягає багатогранність людських відносин, розвивається духовно, морально, розумово і фізично. У кожній хаті є свій набір певних правил і звичок, які виконуються на автоматі. Сімейні традиції та звичаї допомагають нормально взаємодіяти з суспільством, роблять згуртованої сім’ю, зміцнюють родинні зв’язки, покращують взаєморозуміння і зменшують кількість сварок. У сімейних колах, де існують і дотримуються традиції сімейного виховання, діти прислухаються до думки батьків, а батьки виявляють увагу до проблем дітей і допомагають їм справлятися з ними.

ОСНОВНІ ВИДИ СІМЕЙНИХ ТРАДИЦІЙ

  1. Сімейні свята і традиції, присвячені їм. Наприклад, день народження, який часто ставати першим значним подією у долі дитини. Подарунки, спеціальна підготовка, святкові страви виділяють такий день серед інших і дозволяє відчути значимість події імениннику, вчить приймати гостей. Сюди відноситься і святкування загальнонародних свят, що об’єднує людей в діапазоні країни, світу.
  2. Загальні ігри з дітьми. Так батьки подають приклад дитині, знайомлять з різними заняттями, навчають його різноманітним навичкам.
  3. Збори всієї родини. Наприклад, для того, щоб розібратися в справах, намітити подальші плани на конкретний термін, обговорити бюджет і витрати сімейства. Це дає можливість дитині мати уявлення про сімейні події, нести відповідальність, брати участь у вирішенні сімейних питань.
  4. Традиції гостинності, спільні обіди всіх членів сім’ї. Хлібосольство вважається також національною традицією, яка об’єднує сім’ї, і зміцнює зв’язки з друзями.
  5. Святкування значних подій в сім’ї: ювілеїв, успіхів і досягнень домочадців.
  6. Традиції покарання і заохочення. Це стимулює дитину контролювати свої дії. Однак зайва строгість правил обмежують свободу дитини, перевантажують його психіку. Не слід вводити правила, які ускладнюють життя.
  7. Казки перед сном.
  8. Побажання спокійної ночі, доброго ранку, поцілунок на ніч. Такі взаємозв’язки важливі навіть з подорослішим чадом. Адже від браку турботи і ласки діти виростають нечутливими і черствими.
  9. Поїздки, прогулянки всією сім’єю, походи в музей, театр – розвивають духовні почуття дитини.

Багато звичаїв сім’я може прийняти і з православних сімейних традицій – це молитва перед їжею і перед сном, читання Біблії, відвідування церкви, дотримання постів, хрещення дітей, святкування православних свят.

НЕЗВИЧАЙНІ СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ

  1. Прапор, повішений на вікні, в Данії сигналізує про те, тут хтось відзначає день народження.
  2. Оригінальна сімейна традиція існує у одного з індійських народів: дівчата виходять заміж на три дні. Після закінчення цього терміну новоспечений чоловік повинен покинути будинок дружини назавжди і ніколи більше не зустрічатися їй. Після чого дівчина живе у своє задоволення: вона має право заводити таке число коханців, яке побажає і балувати себе у всьому.
  3. У Кореї, щоб показати господарям будинку, що їжа смачна, і застілля хороше, потрібно дуже голосно плямкати.
  4. Цікава сімейна традиція існує в Ірландії, там, на Новий рік двері будинків залишають відкритими і бажаючі можуть зайти в будь-які двері і її приймуть як рідного: посадять за стіл і пригостять вечерею. Наступний день вже відзначають зі знайомими та друзями.
  5. У племені Бахути заборонений секс після весілля. Під час першої шлюбної ночі молодята йдуть в будинок чоловіка, де молода дружина починає гамселити чоловіка всім, що під руку попадеться. Вранці дружина йде до себе додому, ввечері знову йде бити чоловіка. Вона б’є його протягом тижня, після чого трапляється бажаний акт любові. У цьому племені вважається, що бійка зближує молодят.

Введіть свої сімейні традиції та звичаї, щоб у вашого будинку була особлива неповторна атмосфера і затишок, щоб для всіх домочадців будинок став своєю фортецею.

 

Завдання для батьків дітей молодших груп

Мета: продовжувати знайомити з емоціями, вчити навичкам саморегуляції, вчити розуміти за міміку та почуття інших, виховувати дружні почуття.

Вправа “Миємо вікна”

Орієнтуючись на дорослого, дитина зображує, як мити вікна, умиватися, гладити себе, свої колінки, один одного.

Вправа “Покажи голосом”

Дитині потрібно показати голосом кошенят веселих, сумних, злих, ображених, переляканих (потім мишенят, цуценят, поросят).

Вправа “Літачок літає, літачок відпочиває”

Діти піднімають руки, напружують їх ( у літачка дуже сильні крила).  Потім крила складаються , літачок втомився. Чергування напруження, розслаблення. (Контролювати, щоб руки дитини були прямими, напруженими або м’якими, розслабленими)

Пальчикова вправа “Саша злякав Машу”

За прикладом дорослого дитина обирає на одній руці пальчик Саша, на іншій пальчик Маша. Показують, як Саша і Маша посварилися, потім помирилися.

Жив був хлопчик Саша.

Він любив вітатися,

друзям посміхатися.

І жила дівчинка Маша.

Вона любила вітатися,

друзям посміхатися.

Вона разом дружили,

в дитячий садок ходили.

Одного разу Саша дуже злякав Машу.  Затремтіла Маша, а потім побачила, що це Саша і пригорнула його.

Вправа “Тиха година для мишенят”

Дорослий пропонує дитині перетворитися в мишенятко. Показати, як мишенята відкусують шматочки сиру, – обідають. Гладять животики – наїлися. Показують сонним писком, що хочуть спати. Потім діти мишенята вкладаються на килимок “сплять”.

Втомилися маленьки мишенята,

Дуже хочуть вони спати.

Лапки під голівку вкладають,

Оченята закривають,

Сладко,сладко засинають.

Дихають повільно- вдих і видих,

Бачуть сни красиві – вдих і видих.

Включається музика для релаксації.

Ось вони проснулись,

Один одному всміхнулись,

Дружно встали, потягнулись.

Нахилились, розпрямились,

Нахилились, розпрямились.

Лапки мили? Мили!

Вушка мили? Мили!

Все помили і ось вони гарненькі

Мишенята сіренькі!

Діти виконують відповідні рухи під віршик.

Вам може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *